**Ти сама винувата, мамо**
Ольга смажила котлети, коли у двері подзвонили. Вона вийшла з кухні, щоб відчинити.
— Мамо, це до мене, — зупинив її на півдорозі голос доньки. — Я відкрию.
— Добре. Я ж не знала…
— Ну що ти стоїш? Іди, смаж свої котлети, — роздратовано відповіла донька, озираючись на неї біля дверей.
— Чому свої? Я на ринку фарш купила…
— Мамо, закрий двері. — Дівчина заплющила очі.
— Так би одразу й сказала. — Ольга повернулася на кухню, примкнула за собою двері. Вона підійшла до плити, вимкнула газ під сковорідкою. Постояла хвилину, зняла фартух і вийшла.
У передпокої донька надягала куртку. Поруч стояв Віктор, друг Марічки, не відводячи від неї закоханого погляду.
— Здоров, Вікторе. А ви куди зібралися? Пообідайте з нами.
— Добрий день, — усміхнувся хлопець і питально подивився на Марійку.
— Ми поспішаємо, — відповіла та, навіть не глянувши на матір.
— Може, таки пообідаєте? У мене все готово, — повторила Ольга.
Віктор завагався.
— Ні! — різко скрикнула донька. — Ходімо. — Вона взяла його під руку й відчинила двері. — Мамо, закриєш?
Ольга підійшла, але не зачинила щільно, залишила тріщинку, почувши розмову на сходовому майданчику.
— Чого ти з нею так грубо? Пахне смачно, я б не відмовився від котлет.
— Ходімо. У кафе перекусимо. Набридли мені її котлети, — буркнула донька.
— Невже вони можуть набриднути? Я обожнюю твої мамині котлети, міг би їсти їх щодня, — сказав Віктор.
Що відповіла Марійка, Ольга не розібрала. Голоси вдалині стихли.
Вона зачинила двері й пішла до кімнати. Чоловік сидів перед телевізором.
— Василю, пішли вечеряти, поки гаряче.
— Га? Пішли. — Він підвівся з дивана й пройшов повз Ольгу на кухню, сів за стіл.
— Що сьогодні? — спитав він вимогливо.
— Рис із котлетами, салат, — відповіла Ольга, знімаючи кришку зі сковороди.
— Скільки можна говорити — смаженого я не їм! — невдоволено кинув він.
— Я води додала, вони майже парові. — Ольга завмерла біля плити з кришкою в руці.
— Гаразд, давай. Але востаннє.
— У нашому віці худнути шкодить, — зауважила Ольга, ставлячи перед ним тарілку з рисом і котлетою.
— У якому такому віці? Мені усього п’ятдесят сім. Для чоловіка це вік мудрості й розквіту. — Чоловік наколов котлету, відкусив половину.
— Ви всі сьогодні змовилися? Марійка втекла, вечеряти відмовилася, ти дурієш. Перестану готувати — подивимось, як співатимете. В кафе смачІ тоді вони зрозуміють, що в домі без мами нічого не буває смачним.
