Ще одна проблема…
— Наталко, ну пішли, будь ласка, — благала Олеся.
— Не хочу. Я там нікого не знаю. Іди сама або запроси Марійку, Тетянку, — відповіла Наталка. — Скоро іспит, треба готуватися.
— Тетяна зубрить, Марійка без свого Андрія не піде, а самій незручно, ніби я бігаю за Дмитром.
— А хіба ні? — спитала Наталка.
— Наталко, ну будь ласка… — Олеся склала руки, ніби в молитві.
— Гаразд. Тільки спробуй кинути мене там саму, — попередила Наталка, піднімаючись з дивану.
У одного зі старшокурсників батьки поїхали працювати в Африку на рік, квартира була вільною. По суботах там влаштовували вечірки. Збиралися старшокурсники, приходили хлопці з інших курсів і навіть ті, хто недавно закінчив інститут. Ділилися досвідом, згори свого ще невеликого життєвого багажу дивилися на студентів, особливо молодших.
Олеся потрапила туди випадково. Зустрічалася зі старшокурсником, він і привів її в компанію. Незабаром вони розійшлися, а Олеся запала на Дмитра. Ось і просила Наталку скласти їй компанію, сподіваючись знову побачити його там. Вже сесія, в інституті зустрітися не вийде.
Наталка вдягла джинси та білу просторину сорочку. З одного боку заправила її в джинси. На худий і високій Наталці це виглядало стильно. Вона підвела очі, розпустила волосся й повернулася від дзеркала до Олесі, яка нетерпляче чекала, доки подруга буде готова.
— Чого сидимо, кого чекаємо? — спитала Наталка.
— Слухай, а тобі йде так підводити очі. Виглядаєш, як загадкова східна красуня.
— Тільки давай домовимося: якщо Дмитра там немає, ми підемо, — поставила умову Наталка.
— Добре, — легко погодилася Олеся.
Двері їм відчинила молода жінка в джинсах і чоловічій сорочці, з цигаркою в зубах і з густими кучерявим, розкуйовдженим волоссям. Вона примружила очі від диму, роздивляючись подруг. Не сказавши ні слова, кивнула головою в бік кімнати, запрошуючи увійти. З квартири лунала неголосна музика, чулися голоси.
— Не роззувайся, тут не прийнято, — прошепотіла Олеся на вухо Наталці, коли та хотіла зняти туфлі. Поводилася вона, як завсідник компанії, хоча було видно, що хвилюється не менше за Наталку. Посередині кімнати стояв стіл із залишками закусок на тарілках, напівпорожні пляшки горілки й дешевого вина. На дивані сидів хлопець із двома дівчатами, двоє парубків сперечалися біля столу. Парочка танцювала біля вікна. Або, скоріше, тупцювала на місці під ритмічну музику — вільного місця було замало. На подруг ніхто не звернув уваги. Якщо хтось і кинАле з часом Наталка зрозуміла, що справжнє щастя не в бурях кохання, а в тихій затишній річці, що тече поруч із надійною людиною.
