О котах, чоловіках та тюльпанах…
«Уявите, на вулиці дощ іде!» – промовила Оля, стоячи біля вікна в кабінеті.
«Так весна, чого дивуєшся?» – відповіла прагматична Марія.
«Правда, адже сьогодні перше березня. Так зима набридла. Єдина радість – це Новий рік».
«Березень такий, що й сніг ще випаде, і мороз ударить», – вставила свої п’ять копійок найстарша із жінок, сорокарічна Ірина.
«Ранком, поки дійшла до машини, впала. Такий синця на стегні – жах. Досі болить. Хочете, покажу?» – Оля обернулася від вікна.
«Не треба!» – хором відповіли жінки.
«А нашу Юлю весна не тішить. Дивіться, як працює. Немов робот».
«Олю, не чіпай її», – вступилася Ірина.
«Ну добре, добре. Подумаєш, всесвітнє горе. Мене, мабуть, тричі кидали – нічого, жива досі».
Оля побачила засудливий погляд Ірини й відійшла від вікна.
«Ну правда. Хлопець кинув. Не помер, не загинув, живий та щасливий – треба за нього радіти», – не вгамовувалася Оля.
Юля встала з-за столу й вийшла з кабінета. Скоро вже рік, а вона не могла забути його, змиритися.
Спочатку Юля вчилася – не до хлопців було. Думала, встигне нагулятися, на її вік чоловіків вистачить. Та час ішов, подруги виходили заміж, розлучалися, знову виходили, а в Юлі так і не було серйозних стосунків.
Коли зустріла Богдана, здалося – ось воно, справжнє кохання, ідеал, про який мріяла. Закохалася так, що життя без нього не уявляла. Як же світилася від щастя, коли він зробив їй пропозицію! Подали заяву до ЗАГСу так, щоб весілля було напередодні Нового року – щоб ялинка на всіх світлинах сяяла. Усіх подруг обіцяла запросити. Вже й весільну сукню підібрала.
На початку грудня Богдан раптом зник. Тиждень його не було, на дзвінки не відповідав. А коли повернувся, виглядав збентеженим і винним. Юля одразу зрозуміла – щось трапилося. Богдан набрався духу й розповів усе.
Два з половиною роки тому, ще до знайомства з Юлею, був у відрядженні, закрутив короткий роман з однією дівчиною. Можливо, навіть щось обіцяв – не пам’ятає. Потім зустрів Юлю й забув про ту. А нещодавно та дзвонить і каже – у нього є син, вже півтора роки.
«Він – моя копія. Коли побачив, усе всередині перевернулося. Не те щоб я досі її любив. Але дитина все змінює. Пробач, винен перед тобою. Я не знав…»
Спочатку Юля не намагалася втримати Богдана. Намагалася переконати себе – кохання подолає все. Але потім подумала: справа не лише в сині. Чоловіка дитиною не втримаєш. Значить, почуття до матері дитини не минули.
Два щасливі роки вони були разом, любили один одного, будували плани, мріяли про майбутнє, дітей. Але минуле повернулося й заявило свої права на нього. Юля зрозуміла – не зможе змиритися, навіть якщо Богдан вибере її. Надовго? Одного разу нагадавши про себе, минуле постійно лізтиме в їхнє життя, вимагатиме уваги, подарунків, грошей на дитину…
І Юля відпустила Богдана. Але їй-то що робити? Як жити далі? Мрії про майбутнє розбились, а на руїнах щастя не побудуєш. І як після цього вірити чоловікам? У кожному бачить зрадника й брехуна.
Удень вона забувалася в роботі, а вночі спогади розривали серце.
Скільки б жінки не боролися за рівність, без чоловічої любові та дітей вони нещасливі. Робота й кар’єра не замінять родини. Сенс життя – залишити продовження на землі. І не просто залишити, а виростити його гідно – разом із батьком і чоловіком. А в Богдана, виходить, це продовження вже є – йому півтора роки. І Юля зайва…
І чому їй так не щастить? Тридцять два, а не заміжем, навіть справжнього сімейного життя не було.
Оля вже вдруге заміжня. У Ірини давно сім’я, старший син університет закінчує. Навіть повненька Марія рік тому вийшла заміж. Лише Юля досі сама.
Дівчата намагалися її знайомити з друзями своїх чоловіків. Але жоден не запалив серце. Один – добрий, діловий, але нудний. Другий шукав лише пригод. Третій ще й не розлучився з дружиною…
А попереду ще цей весняний святий. І чому всі роблять такий галас навколо квітів та подарунків? Квіти можна дарувати будь-коли, коли серце просить, а не за розкладом. Добре, що цей день вихідний – не треба йти на роботу, виходити на вулицю, бачити гордих чоловіків із букетами мімози та тюльпанів з тоненькими гумками на бутонах, щоб не розквітли раніше часу.
А дружина вдома чекає на чоловіка з квіточкою, цілий день колупається біля плити, готує святкову вечерю. Потім принарядиться, сяде за стіл і втомлено подивиться на скромні тюльпани, які від тепла розквітнуть і почнуть в’янути – як її завіА потім Денис взяв її за руку, і Юля відчула, як щось тепле і давно забуте пройняло її серце – можливо, щастя все ж таки знайде її, навіть якщо вона більше не вірить у казки.
