**Биття серця**
— Мирославе Степановичу, вам не обов’язково їхати до нашого філіалу особисто. Нехай Оксана везе документи, — невдоволено сказав директор.
— Вибачте, але я хотів би сам. Це ж моє рідне місто. Давно не був.
— Батьки там у вас? — запитав директор, пом’якшивши тон.
— Ні. Маму я перевіз сюди, але…
— Розумію, — перебив директор, — мала батьківщина — це святе. Добре, їдьте. Але завтра у нас відповідальний день, встигнете повернутися?
— Не сумнівайтеся, — пообіцяв Мирослав. — Дякую.
Директор махнув рукою, показуючи, що розмова закінчена.
Мирослав зайшов до свого кабінету, прибрав зі столу папери, вимкнув комп’ютер, взяв папку з документами та вийшов, замкнувши двері. Ключ залишив на першому поверсі охоронцеві.
Додому заїжджати не став. З машини подзвонив матері, запитав, як її самопочуття, і попередив, що сьогодні не зайде — важлива зустріч. Не сказав, що їде у рідне місто. Мати занепокоїться, а у неї хворе серце.
— Все, мамо, мені час. Якщо щось — одразу телефонуй. — Мирослав поклав телефон і завів двигун.
На виїзді з міста заїхав на заправку, заправив бак, купив каву та пару пампушок, щоб більше ніде не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Та й можна подзвонити, попередити партнерів, щоб зачекали в офісі.
Планів відвідати когось із давніх знайомих не було. Колишні друзі давно роз’їхалися. Просто захотілося побувати у місті дитинства. Мирослав увімкнув радіо — салон наповнився звуками сучасного хіта. Він ковтнув гарячої кави.
***
Після смерті батька мати стала часто хворіти й слабшати. На обстеженні виявили проблеми з серцем. Мирослав запропонував їй переїхати до нього в обласний центр. У великому місті медицина краща. Але мати рішуче відмовилася. Син дорослий, йому треба влаштовувати особисте життя, а вона буде заважати. Але їй ставало все гірше.
Мирослав умовив матір продати квартиру, додав грошей і купив їй невелике помешкання неподалік від свого. Після цього він жодного разу не повертався до рідного міста, хоча часто згадував.
Хіба можна забути перше кохання? Може, вона давно там не живе, але місто ж лишилося — і вулиця, і будинок, під вікнами якого він стояв і страждав від безвідповідної любові. Досі при спогадах про Марійку серце починало калатати. Ніколи більше він не відчував нічого подібного. Ніби назавжди залишив у тому місті своє серце.
На тоненьку однокласницю Марійку, яка нічим не виділялася серед дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи дорослішою, вродливішою, зовсім іншою. І тоді Мирослав уперше відчув, що в нього є серце — так сильно воно забилося в грудях.
З того часу він думав лише про Марійку. З нетерпінням чекав Нового року, бо в школі буде вечірка, і він обов’язково запросить її на танець і розкаже про свої почуття. Нарешті, напередодні зимових канікул у школі встановили ялинку до стелі. Днем було свято для молодших класів, а ввечері старшокласники зібралися у залі. Після концерту почалися танці. Перший повільний танець Мирослав пропустив — не наважився підійти до Марійки.
Вечір добігав кінця, з динаміків лунали лише швидкі іноземні хіти. Шансів запросити Марійку на танець залишалося все менше. Мирослав стояв біля стіни й нервозно кусав губи. Нарешті заграла повільна мелодія, центр залу одразу спорожнів.
Він зробив глибокий вдих. Зараз або ніколи. Мирослав кинувся до вікна, де сиділа Марійка з подругами, щоб випередити інших хлопців.
Серце билося так сильно, що в очах потемніло. Йому навіть здалося, що він ось-ось знепритомніє від хвилювання. Говорити теж не міг. Важко дихаючи, він простягнув руку Марійці, дивлячись на неї з розпачем і страхом.
Вона переглянулася з подругами й несподівано посміхнулася йому. На очах у всіх МирославВони похитуючись по вікнам світлих вулиць, мов шматочки минулого, а в грудях Мирослава, нарешті, заспокоїлось давнє биття.
