**У золотій клітці**
Марійка зайшла у квартиру й почала тихенько роздягатися, аби не розбудити маму. Ледь стримала стогін, коли знімала нові туфлі – ноги були стерті до крові.
– Що так рано? Втекла? Не сподобалося весілля? – у передпокої з’явилася мама.
– А ти чого не спиш? Мене стережеш? – відрізала Марійка.
Мама стиснула губи і пішла до кімнати. Донька відчула докір сумління. Мама ж чекала, хотіла почути новини, а вона нагрубила. Марійка підійшла до дивану, обійняла маму.
– Не підлещуйся. Не хочеш – не розповідай. Потім дізнаюся від матері Софійки.
– Мамо, вибач. Я втомилася, ноги болять. Ресторан розкішний, гостей – п’ятдесят, може більше. Шумно, весело. А Софійка у білій сукні виглядала чарівно. І наречений гарний… – почала перераховувати Марійка.
– То чого пішла раніше? – перебила мама.
– Там усі такі важні, надуті, немов індики. Одним словом, не наші люди. А мені завтра рано вставати.
– Куди це? Завтра ж неділя, – здивувалася мама.
– Тим більше. Розповіду вранці. Все, я в душ. – Марійка чмокнула маму в щоку й пішла переодягатися.
Вона з огидою скинула святкову сукню, яка порівняно з іншими гостями виглядала бідненько. Потім вмилась, ретельно терла мочалкою спину – там залишився слід від рук потного товстуна.
Він запросив її на танець, не слухаючи відмов. Ну не битися ж з ним? Притискав до свого величезного живота, а його вологі ліпкі долоні повзували по спині. Туфлі різали ноги. Леледь витримала до кінця.
Потім він підсів до неї й наливав вино. Нікому не було до неї діла. Єдина знайома, Софійка, була зайнята гостями й новим чоловіком. Лише пару разів Марійка зловила на собі цікавий погляд чоловіка – але він не втрутився, щоб врятувати її від наполегливого кавалера.
Вона вибачилася й вийшла до туалету – а звідти просто втекла. Біля ресторану взяла таксі й поїхала додому. Ні, такої весілля вона б собі не хотіла. Все, як у виставі: у кожного роль, а вона – масовка.
Довго не могла заснути. У голові дзвеніла музика, сміх, тости… Згадала того чоловіка. «Краще б він запросив мене, а не цей жирний кабан. Та годі про нього думати», – сказала собі Марійка й нарешті заснула.
Після теплого вересня настав холодний жовтень. Софійка повернулася з медового місяця й запросила Марійку в гості.
Дівчині цікаво було побачити, як живуть заможні люди. Та не з порожніми ж руками йти? Після пар вона зайшла до кондитерської й купила улюблені тістечка Софійки. Виходила – і в дверях зіткнулася з чоловіком. Він відступив, пропускаючи.
– Це ви? – раптом сказав він.
Марійка підняла очі й впізнала загадкового чоловіка з весілля. Від несподіванки вона завмерла.
– Виходьте, ми заважаємо, – засміявся він, взяв її за руку й відвів убік.
– Ви так несподівано втекли, як Попелюшка. Я навіть не встиг познайомитися. – Він усміхнувся, демонструючи білі зуби.
– Але черевика я не залишила, – теж посміхнулася Марійка.
– Ви додому? Підвезу.
– Ні, я до подруги – тієї нареченої. Ви передумали купувати? – здивувалася вона.
– Я так радий нашій зустрічі, що готовий пожертвувати всіма тістечками світу, – сказав він, помітивши коробку в її руках. – Ходіть. – Взяв під руку й підвів до своєї величезної машини.
Раніше вона не їздила в таких розкішних авто. Він уверто керував, навіть не запитавши адреси. Марійка схвилювалася.
– Я знаю, де живе ваша подруга. Ми з її чоловіком партнери, – пояснив він, помітивши її подив.
Дорогою він розповів, що його звуть Богдан, що він розлучений і має лабрадора…
«Заможний, гарний, успішний. І приємний. Саме так, як мріяла мама», – подумала Марійка.
– Чого так пізно? Я вже почала хвилюватися, – докорявІ коли вона повернулася додому, мама, як завжди, чекала з тисячею запитань, але цим разом Марійка лише посміхнулася і сказала: “Мамо, все добре – я нарешті вільно дихаю”.
