Чорна смуга
Якось, як і всі дівчата її віку, Мар’яна мала мрії: закінчити школу, вступити до медінституту, стати лікарем. Мріяла про велике кохання на все життя. Хто ж у сімнадцять не мріє? Та не всім судилося свої мрії здійснити. Чому так? Якби ж знати…
Мати виховувала її сама. Колись і вона, як і Мар’яна, мріяла про принца. Залишилася в серцях гарному хлопцеві, думала — от воно, щастя. Та він виявився шулером у карти. Вигравав рідко, і то дрібні суми, але азарт лише розпалювався. А коли програвав — то по-справжньому. Всю зарплату спускав за картярським столом, потім почав брати кредити, заліз у борги.
Щоб розплатитися за великий борг, зв’язався з криміналом. На першій же справі попався і потрапив до в’язниці, де то сам помер, то йому «допомогли». Одного разу до Оксани прийшли двоє лисих бугаїв, сказали, що тепер борг чоловіка на ній, погрожували. Що робити? Віддала за борги квартиру з усім начинням і втекла з дворічною Мар’янкою, куди очі дивилися. То бандити зрозуміли, що з неї більше нічого не візьмуть, то квартира покрила більшу частину боргу — але більше її не переслідували.
Оксана з донькою оселилися в маленькому містечку під Харковом. Сподівалася, що щедрий край їх прогодує. Зняла кімнату в приватному будинку в одного місцевого чоловіка. Грошей він з неї не брав, лише просив допомагати по господарству — за житло. Дружина його померла років два тому, дорослі діти жили окремо.
Оксана погодилася. Прибирала, готувала, допомагала у городі… Справ у будинку з господарством було багато. Чоловік продавав овочі на ринку, цим і жив. У гарні дні давав Оксані грошей на одяг для себе й доньки, а часом сам їм щось купував. Вона розуміла, до чого йде справа. Тому коли він запропонував їй стати його дружиною, не здивувалася. Був він невисокий, лисуватий, з величезним животом і вдвічі старший за неї. Не подобався, але що робити? Нічого в неї не було, тікати було нікуди.
Пообіцяв, що після його смерті дім із городом дістануться їй із донькою. Оксана погодилася. Життя з ним не було щастям, кілька років здалися вічністю — але вибирати не доводилося.
Коли чоловік помер, Оксана з полегшенням зітхнула. Нарешті вона сама собі господиня. Чого ще хочеться?
Мар’янка виросла справжньою красунею: смаглява шкіра, сірі очі, густі кучеряві коси, тонкий ніс, статура — як з картинки. І хлопці, а й чоловіки очі ламали, коли вона йшла повз. Як тут матері не переживати за неї?
Оксана виховувала доньку в строгості. Боялася, що та повторить її долю, тому постійно нагадувала:
— Дивись не на красу в чоловікові, а на надійність і статки.
(Минуле з чоловіком-шулером залишило слід).
Щодня казала: ні в якому разі не зв’язуйся з відпочивальниками. Покористуються й поїдуть, а ти залишишся сама, не дай Боже, ще й з дитиною. Та хто в сімнадцять про це думає?
Якось із Києва приїхав студент у гості до родичів. Побачив Мар’янку — і голова йому запалала. Прийшов до Оксани свататися. Хвалився великим будинком у столиці, що батько — бізнесмен і передасть йому справу.
Оксана не дурна, пустим балачкам не повірила.
— Одружитися хочеш? Добре. Мар’янці школу ще закінчувати. Через рік приїдеш — тоді й поговоримо. А доти — пальцем не чіпати! — різко сказала вона.
Та в душі раділа: якщо все правда — то донька буде як сир у маслі котитися.
Хлопець так палав коханням, що на все погодився. Писав, дзвонив, на Нові роки на кілька днів приїжджав. Останній курс, скоро працюватиме з батьком, зможе сім’ю утримувати.
Мар’янка більше ні на кого не дивилася, чекала. Через рік він приїхав не один, а з батьками. Ті одразу зрозуміли: дівчина хоча й красуня, але не пара їхньому синові. Та вирішили: раз така любов — то хай беруть. Таку гарну наречену сорому перед друзями не буде. У Києві з неї «людину» зроблять.
Весілля гуляли на всі корки. Оксана тішилася за доньку. Перед від’їздом просила тільки не поспішати з дітьми.
Молоді жили добре, любили одне одного. Мар’янка подала документи до медінституту…
Але батько «запав» на Мар’янчину красу. Дивився так, що їй хочеться зіщулитися й сховатися під плінтусом.
Одного разу мати подзвонила синові, мовляв, погано почувається. Андрій в ту ж мить вирушив до них. А батько в цей час стукав у двері їхньої квартири. Стояла спека. Мар’янка ходила вдома у шортиках і футболці — так і відчинила, думаючи, що це Андрій повернувся.
Батько не втримався, накинувся на неї. Звідки в неї сили, щоб відбитися від здоровенного чоловіка? І кричати марно — усі сусіди на роботі. Та й хто прийде на крик? Усі ж знали, хто купив молодим квартиру.
Біля дивана, на який тесть повалив Мар’Мар’янка вхопила важку вазу, що стояла поруч, і з усієї сили вдарила негідника по голові, а потім, тремтячими руками, викликала швидку, гадаючи, що тепер її життя назавжди зруйноване, але не підозрюючи, що саме ця подія стане початком її справжнього щастя.
