— Ти вирішила народити дитину без чоловіка? Тобі не соромно, мамо? — докірливо запитала Оля.
Відразу після випускного вечора Оля подала документи до університету. Вона не сумнівалася, що вступить. Бали за ЗНО в неї були високі, навіть із запасом, якщо судити за минулорічними вступними.
Того року літо видалось спекотним. Подруга запропонувала поїхати до її тітки в Одесу. Дві-три тижні на морі, без батьківської опіки, цілком зануритися у доросле життя — звучало спокусливо. Але коли до від’їзду залишився лише один день, Оля занервувала. Не тому, що вперше їхала далеко без мами. А тому, що деякий час не побачить Віктора.
Марії, мамі Олі, нещодавно виповнилось тридцять сім. З чоловіком вона розлучилася, коли доньці було три роки. Батька Оля не пам’ятала. Та й було що пам’ятати? Одружились вони рано, не встигнувши дізнатися один одного. Тому й не витримали перших серйозних випробувань: безсонних ночей, плачу дитини, браку грошей та взаємних претензій.
Коли Оля підросла, Марія спробувала влаштувати особисте життя. Але або чоловіки не хотіли виховувати чужу дитину, або їй самій не подобались претенденти на роль вітчима.
Два роки тому у їхньому житті з’явився Віктор. Він часто приходив у гості, але ніколи не залишався на ніч. Принаймні, Оля цього не помічала. З ним було цікаво. Він дарував їй подарунки, а на останній день народження преподніс величезний букет червоних троянд.
І Оля закохалась. Віктор був молодший за Марію на два роки. Незначна різниця, але для Олі вона була важливою. Вона вважала, що підходить йому більше, ніж мати. Кожен його погляд вона сприймала як ознаку інтересу до неї. А чому б і ні? Вона вдвічі молодша, їй лише вісімнадцять. Якщо обирати між нею і мамою — вибір мав би бути на її користь. Так вона міркувала. І шалено ревнувала Віктора до мами.
За час, поки вона буде на морі, могло статись усе. Наприклад, він зробить пропозицію Марії. І тоді для Олі Віктор буде втрачений назавжди.
Напередодні від’їзду мама метушилась на кухні, а Оля все думала, як зізнатись Віктору у почуттях.
— Олю, збігай у магазин. Я забула купити сиру, і майонезу мало, — попросила Марія, визирнувши з кухні.
— Мам, я речі ще не зібрала, — відповіла Оля.
Марія зітхнула і пішла сама.
За кілька хвилин у квартирі пролунав дзвінок. Віктор! Серце Олі затремтіло. Ось шанс поговорити з ним наодинці.
Вона поводилась як гостинна господиня. Посадила його на диван, розважала пустою бесідою, потім увімкнула телевізор і сіла поруч. Віктор поглянув на неї, але не відсунувся.
Їхні плечі торкнулись, і Оля не втрималась. Вона раптом обхопила його руку, притиснулась ближче. Його щока опинилась за кілька сантиметрів від її губ. Так близько вона ніколи ще не сиділа з ним, не вдихала його запаху, що пробивався крізь парфуми.
Це зробило її сміливішою, і вона поцілувала його в щоку. Віктор не відштовхнув її, лише відвів голову і встав. У його очах вона побачила збентеження. Їй стало соромно. Виявилось, вона все вигадала себе — для нього вона лише донька Марії. Оля опустила очі.
У дверях повернувся ключ. Якби Віктор і хотів щось сказати, момент був втрачений. У кімнату увійшла Марія, задихана від ходьби.
— Вікторе! Ти вже тут? А я, уяви, забула купити сиру. Біля каси щей згадала про майонез. З цими зборами Олі все в голові переплуталось. Зараз заправлю салат, і будемо вечеряти.
Вони дивились один на одного з ніжністю. Серце Олі розривалось від болю, ревнощів. На неї Віктор так не дивився. Вона зірвалась і втекла до кімнати.
— Що з нею? — збентежено запитала Марія. — Щось трапилось?
— А що ти там готувала? — відвернув увагу Віктор.
— Ой, ти, мабуть, голодний. Зараз, — вона пішла, але в дверях зупинилась. — У мене для тебе новина. Розкажу після вечері.
— Цікаво, яка? Сподіваюсь, гарна, — промовляв він, думаючи про поцілунок Олі.
А Оля стояла за дверима, намагаючись заспокоїти б’ючеся серце, і молилася, щоб Віктор пішов. Тепер зустрічатися з ним було страшно.
Та коли мама покликала її вечеряти, вона пішла, сівши навпроти нього, не піднімаючи очей. Він щось розповідав, Марія сміялась. Подолавши сором, Оля підняла погляд. Віктор поводився так, ніби нічого не було. І вона теж почала сміятись, як колись, коли він був лише «маминим».
Але між ними була та мить близькості. І це заважало їй розслабитись.
— Ну, що ти хотіла сказати? — запитав Віктор, коли Марія прибрала зі столу.
— Почекай, після вечері, — відповіла вона, граючи очима.
Олі не подобалося, коли мама поводилась як дівчинка.
— Уявляєш, Оля завтра їде на південь, сама. Вже доросла. Хвилююсь, можеА потім, коли народився маленький Федірко, Оля зрозуміла, що в їхньому житті з’явився новий сенс, і вони з мамою тепер — не просто дві жінки, а ціла родина, яку ніщо не зламає.
