Бабця не нас обирала
Лидарка Петрівна стояла біля вікна й дивилась, як у дворі граються чужі дітлахи. Дівчинка з косичками нагадала їй онуку Соломійку, яку вона не бачила вже півроку. А могла б бачити щодня.
— Лидарко, чого ж ти така смутна? — підійшла до неї сусідка Мар’яна Іванівна з глиняною чашкою узвару. — Знов про онуків згадала?
— Та так, усяке в голову лізе, — зітхнула Лидарка Петрівна. — Дивлюсь на цих малеч і думаю — от могла б зараз із Соломійкою гуляти, казки їй розказувати.
— Та годі тобі мучитись! Зробила вибір — тепер живи з ним.
Мар’яна мала рацію. Вибір справді був. І Лидарка його зробила. Тільки наслідки вийшли зовсім не такі, як вона уявляла.
Все почалося з того, що чоловік її захворів. Серйозно. Лікарі одразу сказали — потрібен постійний догляд. Лидарка Петрівна кинула роботу, перетворилась на сидку. Півтора року не відходила від Дмитра ані на крок. Годувала з ложки, перевертала, мила, читала вголос «Хлібороба».
За цей час син Тарас навідувався разів три, не більше. Усе робота, клопоти, немає часу. А от молодший Михайло приходив регулярно. Допомагав з ліками, продуктами, гривні підкидав. Дружина його, Зоряна, теж золото — то борщик принесе, то постере нещодавнє.
— Мам, може, тата до лікарні? — пропонував Тарас під час чергового візиту. — Там за ним доглянуть, а ти відпочинеш.
— Як то до лікарні? — обурювалась Лидарка Петрівна. — Він же без мене пропаде! Тридцять років разом прожили, а тепер кинути?
— Не кинути, а поліпшений догляд забезпечити.
— Найкращий догляд — удома, з рідними.
Тарас похитав плечима й ішов геть. А Михайло продовжував допомагати. Навіть дружину з донькою приводив, щоб дідусь онучку бачив.
Коли Дмитро помер, Лидарка Петрівна лишилась зовсім сама. Хата раптом здалася їй величезною й порожньою. Кожен кут нагадував про чоловіка, кожна річ відгукувалась болем у серці.
— Мам, переїжджай до нас, — запросив Михайло після панахиди. — Нащо тобі самій тут сидіти?
— Та не знаю, — зніяковіло відповіла вона. — Звикла тут.
— Мам, у нас тісно, — втрутився Тарас. — У Михайла хатка більша, їм простіше.
— Місце знайдемо, — рішуче сказав Михайло. — Головне, щоб мама не сама була.
Лидарка Петрівна дивилась на синів і міркувала. Тарас успішний, хатина в нього трикімнатна, у доброму районі. Михайло життя простіше — двДалі було таке, що одного ранку, коли Лидарка Петрівна готувала вареники з вишнями – улюблену солодкість Соломійки, – у двері постукав Михайло з онучкою на руках, а за спиною в нього стояла усміхнена Зоряна з кошиком свіжих ягід.
