Він житиме з нами…
Нудливим дзвоником пролунав сигнал, що хтось прийшов. Ганна скинула фартух, витерла руки й пішла відчиняти двері. На порозі стояла донька з молодим хлопцем. Жінка впустила їх у квартиру.
— Привіт, мам, — чмокнула її донька в щоку, — Знайомся, це Влад, він буде з нами жити.
— Добридень, — привітався хлопець.
— А це моя мама, тітка Ганна.
— Ганна Іванівна, — поправила вона доньку.
— Мам, що в нас на вечерю?
— Картопляне пюре й сосиски.
— Я не їм картопляне пюре, — відповів хлопець, роззувся й пішов у кімнату.
— Ну, мам, ну що ти, Влад не їсть картоплю, — дівчина зробила величезні очі.
Парубок влаштувався на дивані, кинувши на підлогу свій рюкзак.
— Це, між іншим, моя кімната, — сказала Ганна.
— Влад, ходімо, я покажу, де ми будемо жити, — гукнула Оленка.
— А мені тут подобається, — буркнув хлопець, піднімаючись з дивану.
— Мам, а ти поки придумай, чим нагодувати Влада.
— Навіть не знаю, у нас ще є півпачки сосисок, — знизала плечима Ганна.
— Піде, з гірчицею й кетчупом, і хлібцем, — відгукнувся він.
— Ну й чудово, — лише й змогла сказати Ганна, направляючись у кухню. — Раніше щенят та кошенят додому приносила, а тепер ось це привела, ще й годуй його.
Вона наклала собі картопляного пюре, поклала на тарілку дві смажені сосиски, підсунула миску з салатом і з апетитом почала вечеряти.
— Мам, ну ти чого тут сама їси? — у кухню зайшла донька.
— Тому що я прийшла з роботи й хочу їсти, — відповіла Ганна, жуючи сосиску. — Хто хоче їсти — нехай сам накладає або готує. І ще в мене до тебе питання: чому Влад у нас житиме?
— Як чому? Він мій чоловік.
Ганна ледь не подавилась.
— Як чоловік?!
— Ну, ось так. Твоя донька вже доросла й сама вирішує, за кого їй виходити. Мені, до речі, вже дев’ятнадцять.
— Ви ж мене навіть на весілля не запросили.
— Якої ще весілля? Просто розписались, і все. Раз ми тепер подружжя, то й житимемо разом, — відповіла Оля, косилась на матір.
— Ну, вітаю. А чому без весілля?
— Якщо у тебе є гроші на свято, можеш віддати їх нам, ми знайдемо, куди їх прилаштувати.
— Зрозуміло, — Ганна продовжувала їсти, — А чому саме у нас?
— Тому що в них однокімнатна квартира, і вони там живуть ушестеро.
— То варіант знімати не розглядали?
— Навіщо знімати, коли є моя кімната? — здивувалася донька.
— Ясно.
— То ти нам даси щось поїсти?
— Олюню, каструля з пюре на плиті, сосиски на сковорідці. Якщо мало, у холодильнику ще півпачки. Береш, накладаєш і їси.
— Мам, ти не розумієш, у тебе тепер ЗЯТЬ, — виділила останнє слово Оля.
— І що? Мені чечітку станцювати на честь цього? Олю, я прийшла з роботи, я втомилася, давай без цього шабашу. Руки є — самі себе обслуговуйте.
— Ось тому ти й не заміжня!
Оля злісно глянула на матір і вийшла, грюкнувши дверима. Ганна повечеряла, помила за собою посуд, витерла стіл і пішла до себе. ПереодяглаПісля вечері Ганна заварила чай, присіла на диван і з гіркою усмішкою подумала, що тепер у неї знову тихо.
