Такого не буває.
Ранком розбудив дзвінок колишнього чоловіка. Як я могла забути вимкнути звук на ніч? Замість «Алло» зіпхнула, щоб знав — розбудив. Він довго вибачався, бубнів щось про погоду, роботу, новини з телевізора. Готував ґрунт, налаштовував. Оксана його не підганяла, мовчала. Інодиі кивала, наче він міг це бачити.
А він, здавалося, і справді бачив. П’ятнадцять років шлюбу — це як ключ до надздібностей. Пішла на кухню як була — у одній білизні, увімкнула гучний зв’язок, поклала телефон на стіл і відчинила холодильник. Його порожні білі полиці були давно немиті й ображені. На дверцятах стояла пляшка вина, а поруч — шматок магазинного сиру в трикутній упаковці.
— Як там у Софійки?
На ім’я доньки довелося реагувати:
— А ти їй не дзвонив, чи що?
— Дзвонив, — колишній заговорив швидко, — у четвер балакали. Каже, що в неї все добре. Квітне й пахне, — засміявся, — а ще сказала, що ти на тиждень випадаєш із реальності, їдеш відпочивати. Розбагатіла, мамо? Далеко збираєшся? А учениці твої як? На канікули відпустила?
Відгризла шматок сиру, поклала на язик, як цукерку:
— Достало вже все. Маю право на тиждень під пальмами біля моря. Ще не скоро. Місяць у запасі. Заздриш?
— Звісно, — пауза, — ні. Колишній ввійшов у стару гру.
— Привезу тобі, — пауза, — нічого. — Оксана розслабилася. — А чого дзвонив?
— Мені дуже незручно просити, але я трохи підзатягнувся. До кінця місяця тисячу гривень не позичиш? Непередбачені витрати…
— Ммм… — вона відрізала ще один шматочок сиру. — Які це витрати, цікаво?
— Я тут з жінкою познайомився. Гарна така жінка. Дуже гарна.
Нічим невиправдана, дивна, нетипова ревність стиснула горло Оксані:
— То в тієї жінки й питай! — перед очима картинка: ще майбутній чоловік двадцять років тому — високий, худий, з довгою тоді в моду чёлкою, що ділила обличчя навпіл; усмішка теж крива, видно гострий ікло, а поруч — не вона, а чужа баба в мініспідниці та з червоною помадою.
— Оксанко, що сталося? — голос став іншим, знайомим, рідним. Від турботи першило, очі поколювало, ось-ось заплаче.
— Нічого. Не виспалася. Вибач. Зараз перекажу. Гарного дня.
Поки тицала в банківському додатку, прийшов меседж від Віктора:
— Доброго ранку, кохана! Сьогодні чудовий день. Може, влаштуємо пікнік біля озера? Можу заїхати о 15.00.
— І ти туди ж! Відчепіться від мене! — злість вибила дурні сльози. Нарешті налила вина в склянку, відпила, прожувала сир. Підійшла до дзеркала в коридорі, провела рукою по правому боці на межі чорної білизни та білої шкіри, боячись доторкнутися трохи далі — до крихітного вузлика, трохи більшого за прищ, у паху, там, де всі голять, не дивлячись. Нічого не змінилося. Він був на місці. Потім душ — жорсткою мочалкою, до червоПотім у двері постукали, і вона, не дивлячись, знала — це був він.
