**ЩОДЕННИК**
Сьогодні ми з подругою вирішили влаштувати собі маленьку пригоду. «Уперед за новими враженнями!» — сказали ми одностайно, закидаючи валізи в багажник потяга. Він вирушив точно за розкладом і прибув у Львів о восьмій ранку, без запізнень.
Але почнемо з початку. Літо було в розпалі. Червень пролетів, як стріла, не залишивши після себе нічого, крім згадок про роботу та втому. Так, перший місяць літа був схожий на морозиво під сонцем — танув і зникав у нескінченній суєті. Але життя — воно завжди таке: швидкоплинне, немов подих вітру. Ось уже й липень постукав у двері, відкрив їх своїм ключем і увійшов у наше життя без попередження.
Ті, хто працює з п’ятниці до п’ятниці, знають, як важливо дочекатися цих останніх днів перед відпусткою. Ти думками вже на пляжі, а тіло досидає години в офісі. І ось, нарешті, момент істини!
У ці дні клієнти здаються ще більш вередливими, начальство — прискіпливим, а час тягнеться, немов варений тягучий мед.
«Невже хтось приклеїв стрілки годинника суперклеєм?» — подумала Оксана, дивлячись на стіну. «Швидше б уже цей відпочинок!» Її серце калатало від нетерпіння, а душа витанцьовувала від передчуття свободи.
«Хочу кукурудзи, маринованих рапанів і креветок», — промовила вголос Іринка, коли за останнім клієнтом зачинилася двері.
Дівчата мріяли ще про кавунову горілку — напій з дивовижним ароматом, який не раз дивував їх своїм смаком. Але горілка — штука підступна: може обернутися нещасливим ранком, якщо не бути обережним. Та хто ж про це згадує?
«А не поїхати нам до моря?» — запитали вони одна одну під час обідньої перерви.
З огляду на ситуацію в країні, вибір був очевидним: на закордонні курорти грошей не вистачало, тому вирішили — Чорне море.
І ось, нарешті, мрія двох авантюристок збулася!
«Не кажи нікому, а то заздритимуть», — домовилися ми й кинулися збирати речі.
Якщо чесно, я досі не розумію, як у одну валізу можна вмістити стільки всього — сукні, взуття, креми, косметику, мільйон «дуже необхідних» дрібниць… Для жінки це завдання складніше, ніж теорема Піфагора. Але ми справилися!
І ось ми біля моря. Ласкаві хвилі обіймають берег, чайки кружляють у небі, шукаючи рибу. Ідилія…
На пляжі люди насолоджуються спокоєм. Дорослі жують в’ялену рибу, запиваючи її холодним пивом, діти жеруть чебуреки, обливаючись олією.
«Стань рівно! Праву ногу вперед! Дивись на мене!» — командувала Оксана, роблячи фото Іринки.
«А тепер з кавуном! Чудовий кадр!» — задоволено сказала вона, витираючи піт з чола.
Фотосесія біля моря — це ціле мистецтво! Треба бути засмаглою, підтягнутою й без набряків під очима. Всі знають, що пиво вночі не сприяє ідеальній шкірі, але хіба в відпустці можна відмовляти собі у втіхах?
«Іринко! Що це? Чому на фото у мене такий вираз обличчя? Тобі не соромно так фоткати?» — обурилася Оксана.
«Спокій, зараз візьмемо селфі-палку й зробимо гарні кадри», — сказала вона вже м’якше.
І ось, нарешті, фото вийшли чудові.
«Оксанко, треба відзначити успіх! Підемо сьогодні в ресторан?» — запропонувала Іринка.
«Відмінна ідея! Я за! Замовляємо морепродукти!» — Оксана вже уявляла себе в шикарному закладі з келихом ігриАле коли вони зайшли в заклад, то зрозуміли, що найкращі спогади залишаються не від дорогих страв, а від сміху, дружби та тих маленьких втеч, які роблять життя справді солодким.
