Жила собі в Києві одна жінка — Ганна Захарчук. Будинок на Подолі, робота в престижній агенції нерухомості, життя, здавалося, налагоджене. Поки одного ранку до її дверей не постукала незнайомка.
— Ви Ганна? Дружина Богдана? — жінка у вишуканому вбранні стояла на порозі, немов вийшла з глянцевого журналу.
Ганна кліпнула віями:
— Так… А ви хто?
— Не має значення. Важливо, навіщо я прийшла. Збирайте речі та виселяйтеся. Ми з Богданом кохаємо одне одного, і він переїжджає до мене!
У Ганні похололи пальці. Той самий Богдан, що вчора обіймав її на кухні, благав позичити ще п’ятдесят тисяч на «перспективний бізнес»?
— Заходьте, — промовила вона, ніби не своїм голосом.
Незнайомка, яка представилась Іринкою, увійшла з викликом.
— Я прийшла не сперечатися, а звільнити цю оселю, — оголосили її червоні губи.
Ганна мовчки пройшла на кухню. Вперше за шість років шлюбу в голові було кришталево ясно. «Як я могла бути така сліпа?»
Спустошливий біль перемішувався з холодним усвідомленням. Ось вона — успішна риелторка, що сама придбала цю квартиру. Ось він — Богдан із чашкою кави в затишній кав’ярні. Недорогий костюм, але промовиста впевненість: «Ти побачиш, я досягну успіху!»
Кохання. Квіти. Заручини через три місяці. А потім — перша позика. «Потрібно вкластися в проект, це наш шанс!» Потім друга, третя… Вона крутилася, мов білка у колесі, а він тим часом грав у свій спектакль.
— Славний інтер’єр, — оглядаючи кухню, похвалила Іринка. — Бодько казав, що сам обирав квартиру.
Ганна вийшла і повернулася з папкою.
— Подивіться на дату купівлі. За три роки до нашого знайомства. І на ім’я власниці.
Далі — виписка з банку. Солідні суми, стабільні доходи. Іринка зблідла.
— Він ж говорив… що має власну агенцію…
— Дай вгадаю: просив грошей? Обещав неймовірні прибутки?
— Я вклала майже півмільйона, — прошепотіла Іринка.
У дверях з’явився Богдан у кашеміровому светрі — подарунку Ганни.
— Бодько?! — скрикнула Іринка. — Ти ж мав бути на зустрічі з інвесторами!
Ганна холодно посміхнулася:
— Виходить, я — той самий інвестор.
Богдан метушився, благав, брехав. Казав, що гроші Іринки «у надійному місці», а потім зізнався — програв у онлайн-казино.
— Система? — Ганна гірко засміялася. — Позичити у дружини, щоб віддати коханці? Чи навпаки?
Іринка вибігла, обіцяючи подавати до поліції. Богдан упав навколішки:
— Кохана, прости… Я без тебе пропаду!
— Виїжджай сьогодні.
Вранці він благав «останнього шансу». Але Ганна вже підписала заяву про розлучення.
А ввечері стук у двері почула Іринка. За порогом стояв Богдан із валізами.
— Іринко, відчини! Мені нікуди йти… Ми ж кохаємо одне одного!
Вона підійшла до дверей:
— Іди геть. І більше не з’являйся.
Десь унизу хлопнули двері під’їзду. Богдан бредовА в обох квартирах дві жінки, котрі колись вірили його словам, тепер усміхалися, дивлячись, як його тінь зникає у вечірніх вогнях Києва.
