Соломія відчинила двері, затягла в коридор важку сумку, перевела дух. І відразу з кімнати почулося:
— Со́лю, нарешті! Що смачненького принесла? І взагалі, де ти пропадала? Я тут з голоду вже зовсім зів’я́в!
Настрій, і так не найрадісніший, зібрався у неприємний колючий клубок. Зрозуміло — Максим знову цілий день сидів, як султан, на дивані перед телевізором або в комп’ютері в танки грав. Підлога, як була брудною, так і залишилась. І навіть білизну в машинку закинути не знайшов часу. Зате вона, бачте, запізнилась — доросла дитина не нагодована! А гроші — вони, звісно, самі в шафці народжуються!
Важкою ходою, наче сантехнік Дмитро, Соломія пройшла на кухню, розклала сумку й, не переодягаючись, кинулась готувати вечірню — бо й їй самій їсти хотілося! Неві́нними жертвами її злості стали каструлі й сковорідки.
Максим слухав-слухав, як вона лютіє на кухні, але потім не витримав — гуркіт перекривав навіть телевізор. Зі скрипом він підвівся з дивана й пішов налагоджувати «тишу».
— Соломійко, ну чого ти гурко́чеш, як кузня в День коваля? Я ж навіть новин не чую!
Соломія з ляском поставила на стіл тарілку:
— Їж, поки гаряче! Як хочу, так і гуркочу! А в кузні ти, ледащо, відродження не був!
Максим надувся, але все ж сів і взявся за картоплю з м’ясом. Соломія продовжувала щось гуркотіти, навіть за стіл не сіла — їла стоячи. Її питання застало його зненацька.
— Поки ти тут диван придавлював, білизну в машинку хоча б закинув?
Він розвів руками:
— Соломійко, яку білизну? Ти жартуєш? Прання — жіноча справа, а я чоловік, я в цьому нічого не тямлю й тямити не повинен! Я закину, а ти знову кричатимеш, що я синтетику зварив або пуховик на режимі для кросівок!
— Чоловік з тебе — як з мене королева Єлизавета! І, звісно, за все життя ти не знайшов часу освоїти хоча б а́зи пральні́ї машини! — гаркнула Соломія. Максим образився вже серйозно.
— Соломія, ну це вже занадто! Ти занадто розумієшся! Зрозуміло, тобі не подобається, що я зараз без роботи. Але це тимчасово! Я не можу йти куди попало, де працювати треба, як волу, а платять копійки! До того ж, чоловік має знайти себе у справі! Це ж не за день стається! А ти з мене тільки що підо́шви не витираєш! За що?
З почуттям самозбереження у Максима сьогодні щось було не так. Інакше він би вже на цьому етапі запідозрив недобре. Занадто підозріло раптом замовкла Соломія. Але він не помітив ніякої небезпеки й продовжував:
— Ти ж жінка, Соломійко! Ти маєш бути ніжною та турботливою! А ти постійно кричиш і гурко́чеш, як сантехнік Дмитро! Можна хоч іноді ходити тихіше й не кидати речі, а класти акуратно!
Соломія коротко хмикнула, але його почуття самозбереження продовжувало міцно спати. Він доїв картоплю, сунув тарілку в мийку й почав ходити по кухні, як гетьман по палацу.
— До того ж, тобі варто було б проявляти до мене хоч трохи поваги! Я ж чоловік, твій чоловік, і мені це, так би мовити, по статусу належить! Подивись хоча б на Мар’янку! Як вона обережно навколо свого Тарасика обертається — пороши́нки здуває! І живуть вони, як дві голубки — ніколи не сваряться. Ось як треба! Чому я мушу тебе таким простим речам навчати?
Максим зробив черговий поворот біля вікна й тільки тепер відчув нелад. Соломія примружилася, як кішка на мишу, а в її правій руці ледь не п’ятикілограмова чавунна сковорідка лежала дуже «затишно». А Соломія жінка дужá — управиться запросто…
— Мар’янка, кажеш… З Тáра́сиком, — прошипіла вона.
Тáра́сика й Мар’янку в їхньому будинку знали всі. Молода пара з Полтави дістала квартиру від рідні — зібрали всі до сьомого коліна.
— Мар’янка, кажеш, — повторила Соломія, і Максим завмер. — Знаєш, дорогий, ти щодо неї правий. Добра вона дружина. Але дещо ти забув. А саме — хто такий Тара́сик.
Максим підняв брови.
— Бачиш, Максю́, Тáра́сик зранку йде на будмайданчик, потім до роботи, ще й у вихідні підробляє. І себе він не шукає, а якщо й шукає, то лише у вільний від роботи час! І Мар’янці постійно що́сь дарує — то сережки, то сукню. Тож звичайно, їй є навколо чого витанцьо́вувати — вона за ним, як за му́ром! У неї голова не болить, звідки гроші, а у нього — що з’їсть дружина сьогодні. А Мар’янка собі вдома сидить та Тара́сика обха́
