Один крок до розлучення
Оксана стояла біля вікна й дивилась, як Богдан кружляв двором на своїй новенькій машині. Сусідка Ганна Іванівна вже втретє визирала з під’їзду — мабуть, гуркіт мотора заважав їй дивитися серіал. А Богдан, наче хлопчик з довгоочікуваною іграшкою, продовжував кататись.
— Тату, можна я проїдусь? — запитала чотирнадцятирічна Соломія, зазираючи через мамине плече.
— Запитай у нього сама, — сухо відповіла Оксана, відходячи від вікна.
Соломія насупилась.
— Мам, ну що з тобою знову? Він же купив машину для сім’ї!
— Для сім’ї… — Оксана гірко усміхнулась. — Ти знаєш, скільки коштує ця краса? А на дачу грошей немає, на твій табір теж збираємо по копійці.
— Але ж машина нам потрібна! — Соломія сіла на диван, підібгавши ноги. — Пам’ятаєш, як ми з тобою їздили до бабусі автобусами? Три пересадки, духота…
Оксана притулилась до стіни й заплющила очі. Так, пам’ятала. А ще пам’ятала, як вони з Богданом півроку сперечалися про покупку. Вона пропонувала взяти щось простіше, б/в. А він твердив своє: «Або гідну машину, або ніяку». І ось результат — кредит на п’ять років, через який тепер доводиться рахувати кожну гривню.
Вхідні двері грюкнули, почулися жваві кроки.
— Дівчатка мої! — Богдан увірвався в кімнату, сяючи від радості. — Соломійко, поїдемо? А ти, Оксанко?
— Я не Оксанка, — різко відповіла дружина.
Богдан завмер, його посмішка згасла.
— Що знову не так?
— Усе не так! — Оксана повернулася до нього. — Ти купив машину, навіть не порадившись зі мною! Взяв кредит, який ми тягнутимемо до пенсії!
— Ми ж обговорювали…
— Ми обговорювали покупку машини, а не цього відерка за півмільйона!
Соломія зіп’ятилася й тихенько вийшла з кімнати. Вона вже звикла до батьківських сварАле цього разу, дивлячись на Богдана, який мовчки тримав у руках ключі від тієї самої машини, Оксана відчула, що гнів поступово зникає, залишаючи місце чомусь більш важливому — надії, що вони ще можуть знайти спільну мову.
