Оксана не знала, куда себе діти. На руках дрімала маленька Софійка, а вона все не могла відірватись від вікна. Вже година минула, як вона дивилась у двір.
Кілька годин тому її чоловік Тарас повернувся з роботи. Оксана була на кухні, а він до неї так і не зайшов. Коли вона вийшла в кімнату, побачила, як він складає речі в чемодан.
— Куди ти? — здивовано запитала вона.
— Я йду. Від тебе — до коханої жінки.
— Тарас, ти жартуєш? Щось на роботі трапилось? Може, у відрядження їдеш?
— Та годі тобі! Набридла мені. У тебе в голові тільки Софійка, мене не помічаєш, за собою не доглядаєш.
— Не кричи, Софійку розбудиш.
— Ось! Знову тільки про неї! У тебе чоловік йде, а ти…
— Справжній чоловік не кине жінку з малою дитиною, — тихо сказала Оксана і пішла до доньки.
Вона знала характер Тараса. Якби зараз продовжила цю розмову, розпочнеться бійка. На очах вже були сльози, але показувати їх вона не збиралася. Вона взяла Софійку з ліжечка і пішла на кухню. Туди Тарас не зайде — йому там нічого брати.
Вікном вона бачила, як він сів у машину і поїхав. Навіть не озирнувся. А от Оксана все стояла біля вікна. Може, сподівалася, що ось-ось його авто з’явиться у дворі, і Тарас скаже, що це був лише дурний жарт. Але нічого не ставалось.
Усю ніч вона не могла заснути. Телефонувати комусь і розказувати про своє горе було нікому. Мати давно їй була не потрібна. Та тільки й раділа, коли донька вийшла заміж, і майже відразу про неї забула. У Надії завжди наче була лише одна дитина — молодший брат Оксани. Були подруги, але такі самі матусі, як і вона. Зараз вони, мабуть, сплять. Та й чим вони зможуть допомогти?
Заснула Оксана лише під ранок. Спробувала подзвонити Тарасу, але він скинув дзвінок і надіслав смс: “Більше не турбуй мене”.
Саме тоді закопирсала Софійка, і Оксана підійшла до неї. Не можна розвалюватись. Пішов — і хай іде. У неї є донечка, про яку треба піклуватися. Треба думати, як жити далі.
Перевіривши готівку в гаманці та на картці, Оксана жахнулася. Навіть якщо попросити господарку квартири почекати з оплатою 5 днів, допоки надійде допомога, грошей все одно не вистачить. А ще треба щось їсти. Могла б підробляти віддалено, але Тарас забрав свій ноутбук.
У Оксани було ще 2 тижні оплаченої оренди, щоб щось вигадати. А вигадувати треба було швидше.
Але коли вона обдзвонила усіх знайомих, зрозуміла — нічого не вийде. Ніхто не візьме її на роботу з малою дитиною. Навіть щоб мити підлогу, потрібно з кимось залишити Софійку на годину-дві. Але немає нікого. Та й зміна квартири наврядчи допоможе. Вони й так знімали не найдорожче житло. Єдиний вихід — йти до батьків. Але вона запізнилася з сімейним життям, а от брат одружився рано і жив у матері разом із своєю сім’єю, де вже підростали двоє двійнят. Разом у двокімнатній квартирі — 5 осіб. Якщо вона з Софійкою ще приєднається, де вони всі розмістяться?
Оксана повідомила господарці, що виїжджає після закінчення оплаченого терміну. Вона не знала, куВалентина Михайлівна обняла її міцно і прошепотіла: “Не хвилюйся, доню, разом ми подолаємо все”.
(Story finished.)
