— Віро Петрівно, благаю вас! Не звільняйте мене! У мене двоє дітей, іпотека! — Оксана стояла перед директоркою, стискуючи зім’яті папери. — Виправлю все, клянусь!
— Оксано Михайлівно, ви підробили диплом про вищу освіту. Це грубий проступок, який…
— Я ж планувала донавчитись! Чесно! Мені лише рік залишався до захисту в педагогічному! — перебила вчителька молодших класів, сльози котились їй щоками. — Віро Петрівно, дайте мені шанс!
Директорка школи номер двадцять три глянула на молоду жінку зі співчуттям. Оксана працювала у неї третій рік, діти її обожнювали, батьки хвалили. Та закон є закон.
— Добре. Даю вам місяць на надання справжнього диплома. Інакше…
— Дякую! Величезне дякую! — Оксана кинулась до дверей, але на порозі обернулась
Захід сонця золотив тремтячі віконця будинку, де новостворена сім’я готувалася до першої спільної вечері, діти впіймали наречених у щирій обіймах, й Галя, притиснувшись до свого Богдана, відчула, як навіть її давній біль та сором розтанули у цій новій теплоті, віддавши місце спокою та немовлячому посміху зігрітого життя, що розквітло з найглибшого болота брехні та відчаю, коли талановита рука чесного чоловіка простягнула крізь багно рятівну гілку довіри, а вона знайшла в собі сміливість її вхопити, та сонячний промінь немовлячої радості в їхніх очах був найкращим доказом, що навіть найскладніша подорож до правди варта кожного кроку, бо вона привела їх усіх сюди — додому.
