ДВА КРИЛА
Роман і Марійка прожили разом сім років. Зі шкільної лави не розлучались. Дітей не мали. Не склалось якось. Улюблена бабуся Романа наполягала:
—Обвінчайтесь, діточки! Тоді благодать Божа на вас опуститься. Господь нащадків дасть.
Для Романа його бабуся була непохитним авторитетом. Тому незабаром він офіційно зробив пропозицію своїй цивільній дружині.
Весілля гуляли пишне. Обручками обмінялись. Штамп у паспорті поставили. Та під час святкування сталася прикрість. Коли молодим піднесли келихи з шампанським, вони мусили випити до дна — на щастя без сліз. А потім звичайно було розбити порожні келихи об землю. Ось келих Романа розлетівся на дрібні шматочки, а келих Марійки навіть не тріснув — просто покотився.
Гості почали шепотітись, перешіптуватись (так, щоб усі чули):
—Ой, погана прикмета! Не буде молодим щастя.
Роман і Марійка лише посміхнулись. «Та дурниці все!» І гуляння продовжилось.
А коли весілля відгуляло, молодим подружжям час було жити-поживати. Та…
Марійка, отримавши статус законної дружини, незабаром змінилась і взялась командувати. Все їй було не так і не те. Стала причепилась через дрібниці. А потім і зовсім повідомила:
—Даремно ми, Романе, розписались. Ти й я — різні, як небо й земля. Краще нам розстатись.
…Роман у всьому звинувачував тещу. Вона він була як та баба з казки «Золота рибка». Їй усього було мало. Уваги, грошей, місця у двокімнатній квартирі… А вже як зять оселився в її, «кров’ю заробленій», квартирі — так теща постійно могла його «пиляти» й повчати, як заробити мільйон, а не перебиватись з копійки на копійку. Роман терпів атаки дружини й тещі мовчки рік. А потім почув:
—Іди геть!
Він перепитав дружину:
—Маріє, це остаточне ваше з матір’ю рішення?
—Так! Моя мати до чого тут? — відрізала Марійка.
Роман повільно почав збирати речі, сподіваючись поглядами на дружину. Авжеж, передумає й змилується?
Та Марійка віймою не моргнула.
—Бувай, дружино! Пробач, якщо що не так, — зітхнув Роман.
—Бувай! — Марійка гучно замкнула за чоловіком двері.
Роман пішов від рідного вогнища. Та довго сумувати йому не довелось.
Молодий чоловік зразу опинився в обіймах іншої дівчини. Хлопець він був що треба. Високий, спортивний, мужній.
Дівчина давно була закохана в Романа. Працювали разом. І щойно Лесенька (так звали нову пасію) помітила, що Роман останнім часом ходить наче в воду опущений і не жартує як звичайно, запропонувала зустрітись поза роботою. Роман погодився. Від нудьги…
Лесенька була дівчиною вільною й привабливою. З бездоганною репутацією.
Вечірком молоді прогулялись парком, випили кави в затишній кав’ярні. Роман розповів Лесеньці про все своє життя. Дівчина співчувала йому натомість
І невдовзі Леся справді народила сина, який став останньою крапкою в їхній історії щастя.
ДВОЄ КРИЛ
