Роман і Оксана прожили разом сім років. Ще зі школи були не розлучні. Дітей не було. Не пощастило якось. Люба бабуся Романа наполягала:
— Обвінчайтесь, діточки! Тоді божа благодать на вас зійде. Господь наділить нащадками.
Для Романа його бабуся була неперевершеним авторитетом. Тому він незабаром офіційно вклонився громадянській дружині.
Весілля влаштували розкішно. Обмінялися обручками. Поставили штампи у паспортах. Та під час святкування вийшла прикрість.
Коли молодяті піднесли келихи з шампанським, треба було обов’язково випити до дна (щоб життя було без сліз). А далі — за традицією — розбити пусті келихи на щастя. Келих Романа розсипався на найдрібніші скалки, а Оксанин навіть не тріснув, лише покатився.
Гості пошепки замітіли (та так, щоби всі чули):
— Ох, кепська прикмета! Молодим життя не сложиться.
Роман з Оксаною лише засміялись. «Та дурниці це все!» — і гуляння пішло далі.
А коли весілля відгуляло, треба було молодятам жити-добувати. Та ось…
Оксана, офіційно ставши дружиною, незабаром змінилась і бралась володарювати. Все їй було не так. Чіплялася до кожних дрібниць. Потім і зовсім заявила:
— Даремно ми, Рома, розписались. Ти й я — як небо та земля. Краще розстанемось.
…Роман звалив усе на тещу. Вона для нього була тією бабою з казки «Про Рибака та Рибинку». Їй усе було замало. Уваги, грошей, місця у двокімнатній хаті… Та вже якщо зять загніздився в її, «кров’ю й потом заробитих» хатинці, то теща, не вгаваючи, могла його «пиляти» та повчати, як заробити мільйон, а не перебиватися з гривні на копійку. Роман мовчки терпів напади дружини та тещі рік. А тоді почув:
— Іди геть.
Перепитав у дружини:
— Оксано, це остаточне ВАШЕ з мамою рішення?
— Так! Моя мати тут ні до чого! — гаркнула Оксана.
Роман мляво став збирати речи, сподіваючись поглядом на жінку. «Може, передумає та пожалує».
Та Оксана навіть бровою не ворухнулась.
— Прощавай, жінко! Пробач, колищо чим винний, — зітхнув Роман.
— Бувай! — Оксана грюкнула дверима за чоловіком.
Роман пішов від рідної домівки. Та довго сумувати йому не довелось.
Хлопець опинився у обіймах іншої дівчини. Парень був справжній хлопчина. Високий, спортивний, мужній.
Дівчина давно кохала Романа. Працювали разом. І щойно Соломія (так звали нову пасію) побачила, що Роман останнім часом ходить, неначе в воду опущений і не жартує, як звик, запропонувала зустрічся поза офісом. Роман погодився. Зі скуки…
Соломія була дівчиною вільною й привабливою. З бездоганною славою.
Вечірком молоді пройшлися сквером, ви
Було жартома, але через два роки Леся народила синочка Богдана, який став для дідуся справжнім бенкетом для душі.