Понеділок. Таке трапляється…
Ніхто не чекав на Назарка у цьому світі. Та він прийшов. Заявив про себе гучним плачем, вимогою їжі, уваги, піклування. А матуся… Матуся втекла, хитаючись від слабкості, ледве минули дві доби після пологів. Зникла невідомо куди, не відчуваючи ні краплі прихильності до крихітного клубочка й не бажаючи тягати на собі тягар його життя. Їй усього дев’ятнадцять, єдина рідна людина – бабуся – померла рік тому. Потім був хлопець, що багато обіцяв, та кинув. Її всі кинули! Мати й тато ще в дитинстві, перекинувшись у авто, а бабуся, що так кохала свою дівчинку, теж недавно пішла… Тато був дитядому, а в матері були сестри, та вони давно живуть у Польщі разом з дідом, її дідусем, і жодного зв’язку з нею не підтримували.
Якась кумедна історія, повна образ, злости, якихось поділів… Спочатку їй це було байдуже, а потім, коли бабулі стало зовсім кепсько й вона потрапила до лікарні, було не до розборок.
Цього року вона мала закінчити технікум, одногрупники зараз пишуть дипломи, а вона… Нагоді, нічого. Одна вона якось впорається, але сама! Дитина – важко. Дуже важко! Майже неможливо. А їй і так само важко, хіба вони не розуміють? Ось і залишила свою дитину, може, хто допоможе. Як колись татові. А вони приходять, щось говорять, а хто вони, нащо – неясно. Та й чорт із ними… От трішки сили набереться – йтиме далі…
Та Назаркові потрібна мати не потім. Вона потрібна йому зараз, ось негайно! Притулити щічку до маминої груди, попоїти маминого молока, відчути биття її серця…
Але немає маминого тепла, тому й страшно, і самотньо. Він плаче, хоче до мами. А його беруть завжди різні руки, чужі руки. Годують молоком, та це не мамине, тому постійно болить і крутить крихітний живіт. Сон трівожний, у сподіванні… Адже навіть крізь неспокійну дрімоту малюк впізнав би мамин голос. Та голоси завжди чужі.
Крихітний Назарко вмів чекати. Він чекав мамині руки, тепло її тіла, смак її молока і, напевно, мимовільно молився немовлячими почуттями та навіть сопінькою свого малесенького носика.
І його почули. Головлікарка пологового будинку, добросерда жінка, не осуджувала юну матір, та й миритися з тим, що така мила дитинка лишилася без матері, не могла.
Вона застосувала усі свої зв’язки й дізналася про його маму все, відшукала адресу діда мами й прадіда Назарка у далекій Польщі, зв’язалася й довго розмовляла по відеозв’язку. Розповіла йому про нещасну й самотню молоденьку онуку, якій нікому допомогти у цьому світі, і про крихітного хлопчика, що ще не почав жити, та вже нікому не потрібен.
Дідусь був уже занадто старий їхати, та приїхали обидві тітки, сестри матері. Хвора мати лежала вдома. Нестерпно боліли й горіли груди, молоко вже ледве зціджувалось, піднялася температура. Довго не тяміла, що взагалі діється, хто ці люди і чого вони хочуть. Лікар зі швидкої повернув молоду матір до пологового будинку, де медички обережно, але рішуче, не зважаючи на сльози й протести, вицідили залишки молока
Ті гучні тітки залишилися поруч, допомагаючи їй вирощувати Тимка, і так, поволі, почалося їво нове життя – вже несамотнє, а повне турботи та надії.
І таке трапляється…