СНИ ПРО ОДНОГО ХЛІБОРОБА
Жив собі на світі хлібороб. Звичайний такий. Небагатий. Стара хатина, всяка худоба. Дві корови, три кози, три качки. Десяток курей, що несли йому яйця, та шматок землі.
Добрий шматок. Садив він там то кукурудзу, то картоплю, а то й Бог його зна що. Щоб прогодуватись. Дві корови, три кози, три качки, кури, пес Грицько і дві кішки.
І всі, між іншим, їсти хочуть. А він теж не проти перекусити.
Так.
Старий трактор у сараї та всякі прилади для сівби й жнив. А тваринки його обожнювали свого господаря. Бо він ставився до них, як до рідних.
Розмовляв із ними і ділився останнім шматком.
Так.
Коли хтось із них хворів, хлібороб брав його в хату і доглядав. Як за дитину.
Інші селяни з округи сміялися з нього.
Казали, що треба всіх здати на м’ясо. Отримає гроші, оновить техніку. Годувати стільки ротих тоді не треба буде.
Збере грошей з урожаю, а може й… Тоді вже якась жінка зверне на нього увагу, а то хто такого бідолаху візьме?
А він не засмучувався. Завжди усміхався й відповідав:
— Та не можу я. Вони ж мені всі рідні.
У корчмі, де по неділях збиралися селяни, щоб випити по чарці, ці слова сприймали як жарт.
Люди пили, грали на більярді й танцювали.
Була там своя капела, що грала стареньку козацьку музику. І селяни, селянки, служниці й інший народ — всі йшли в пляс.
Ох, як же гарно це виглядало! Але хлібороб не міг вийти потанцювати.
Нових чобіт у нього не було. Піди купи справжні шкіряні, як у всіх парубків.
А одна служниця все позирала на нього. Лагідний, спокійний чоловік з добрими, усміхненими очима. Вона кілька разів намагалася витягти його на танець, але…
Хлібороб страшно червонів, ховав ноги в старих, пошарпаних чоботях під стіл і бурмотів щось на кшталт:
— Вибачте, пані. Сьогодні трохи перебрав, голова крутиться.
— Та чого він бреше? — обурювалася служниця. — Він лише одну чарку випив!
Один із селян тоді пояснив їй, як є.
Він тримає вдома купу тварин, яких ледве годує. Ми йому не раз казали — здай їх на м’ясо.
Тобі ж легше буде.
— А він? — запитала служниця.
— А дурень він, — відповів селянин. — Вони, каже, сім’я мені.
І один із селян засміявся, після чого спробував обійняти служницю й поцілувати. А в українських корчмах, скажу я вам, служниці бували дуже суворі.
Ударом справа селянин полетів у нокаут, що викликало бурю захвату в корчмі.
Так.
А служниця тепер дивилася на хлібороба зовсім інакше.
Підсовувала йому безкоштовні вареники.
Той червонів, бентежився й відмовлявся.
От і думай, що це таке. Чи безвідповідна любов, чи навпаки — спільна, але він вважає себе тягарем для всіх. Бідний хлібороб, що ледве годує свою худобу.
Ну, зовсім не ідеал.
Так.
А тут якраз сівба.
І тварини його ходять за трактором і морально підтримують свого улюбленого чоловіка. Отак.
А песика Грицька він іноді брав із собою в корчму. Ховав під стіл і годував безкоштовними варениками, так.
Сам не їв, а його годував. Отак.
Служниця дивилася на це й не знала, як реагувати. Чи плюнути й шукати когось кращого, чи…
Розплакатися.
І… сісти при всіх йому на коліна. Обійняти, поцілувати й спитати просто:
От і чому ти так і не звернеш на мене увагу?
Грицька годуєш, а мене не поцілуєш?
І при цій думці очі служниці ставали вологими, а вона зітхала мрійливо.
Так і невідомо, чим би вся історія закінчилась, якби одного вечора…
Коли хлібороб сів на лавочку у дворі, а вся худоба зібралася навколо…
Йому раптом стало погано. Дуже погано.
Серце схопило. Важко ж одному все тягнути.
Стігнав хлібороб, схопився за серце й упав.
Вся худоба миттєво збіглася й злетілася до нього. І підняли вони дикий галас: виск, писА Грицько в розпачі гавкнув: “Лишіть галас, біжимо за допомогою!” — і всі разом помчали в село, де людей так вразив несподіваний похід тварин, що вони кинулись слідом, і незабаром хлібороба на руках віднесли до лікаря, який, подивившись у його добрі очі, просто сказав: “Житиме, бо любов — найсильніше ліки”.
