Дину змалку тягнуло до гостей. Мама завжди дозволяла – сама була такою ж. Як тільки Дина пам’ятає себе, у них у вихідні завжди юшилися мамині подруги.
Дні народження жодного разу не обходилися без гостей. Батько був іншим – тихим, але до маминих подруг ставився спокійно, іншого разу чаю з ними пив, жартував. Але частіше вони сиділи самі, а він у гаражі колупався – друзів майже не мав, хіба що сусіди.
Дина любила, коли мамині подруги заглядали просто так, по дорозі. Вони рідко пили вино – хіба що по святах, а так – каву, чай. Коли приходили гості, у матері завжди піднімався настрій: сміялися, співали, частувалися.
– Мам, а можна, щоб Оля з Настею зайшли? – питала вона.
– Звичайно, доню, на столі печиво, цукерки – пригости, якщо що.
Якщо ж подруги довго не заходили, мати пекла палянички й казала:
– Запрошу хоч тітку Галю з сусідки… Діночко, сбігай до них, поклич.
Так і жили. Коли Дина вступила до університету, на вихідні іноді приїжджала з подругою, а то й на канікулах ночувала в них – з дозволу матері. Звичка приймати гостей перейшла до неї.
На останньому курсі Дина вийшла заміж за одногрупника Ігоря. Жили окремо, вона запрошувала знайомих. Ігор спершу нарікав, але згодом змирився.
– Ігоречку, у нас вдома завжди були гості. Ти ж не проти, якщо іноді будуть приходити друзі?
– У нас вдома рідко хто бував, мама не любила приймати. Якщо батько приводив когось – скандалу на весь вечір не уникнути. Але я не проти, коли тобі так хочеться.
Згодом вони разом вирішили, кого запрошувати. Ігорю не подобалася її подруга – Тетяна. Вдова, завжди трохи сумна.
– Як ти з нею дружиш? Вона ж мовчить, як риба. Якщо не сміятися – то навіщо тоді в гості?
– Але вона слухає, радить. Та й нікому не переповість. Такі подруги теж потрібні.
Час ішов. Ігор із Диною збудували великий дім, народили сина, зустрічалися з друзями. Одні подруги жили зі свекрухами, інші – окремо, але все одно збиралися в них. Чоловіки інодь випивали – то в гаражі, то в літній кухні.
Аж одного разу Тетяна проговорилася:
– Дина, будь обережна з Оленою. Дивись – вона надто уважна до твого чоловіка.
– Що ти говориш? Вона просто жартівлива! – відбилася Дина.
Але слова застрягли. «Мабуть, через те, що сама без чоловіка – заздрить», – подумала вона.
Згодом Дина викреслила Тетяну зі знайомих. Життя йшло своєю чергою. Подруги виручали одна одну: то дитину з садочка заберуть, то допоможуть.
– Дина, виручи – заберДина стояла на порозі власної домівки, тримаючи сина за руку, і вперше відчула – вона не одна, бо Тетяна, її справжня подруга, завжди буде поруч.
