Двері до кабінету відчинилися, і на порозі з’явився високий засмаглий чоловік. Він уважно глянув на Олену й приємним голосом промовив:
— Доброго дня, Олено Василівно. Я — Максим, ваш компаньйон.
Олена відчула, як по спині пробіг електричний розряд. Посміхнувшись, вона запросила його сісти. Хвилювалася, але незабаром розмова пішла легко.
За вікном моросив дощ. Майже північ. Олена глянула на кухонний годинник, поставила в холодильник охололу вечерю й пішла спати. Останнім часом вона вже не дзвонила чоловікові й не чекала його. Втомилася турбуватися, а може, просто звикла. Бачити сенсу в істериці не було.
Михайла, свого чоловіка, вона кохала. Побралися з кохання, яке спалахнуло ще на третьому курсі університету. За півтора року народився син Андрійко, тепер йому п’ять.
Батьки подарували їм квартиру у новобудові, там вони й жили, але планували згодом купити ще більше.
Незабаром після інституту Михайло з другом Богданом відкрили бізнес.
Богдан закінчив медінститут, спочатку працював у поліклініці, потім вирішив відкрити приватну клініку. Михайло був економістом, і друг запропонував йому стати компаньйоном. Пізніше Богдан переманив туди своїх однокурсників. Клініка розширилася, з’явилися філіали в місті.
Олена сиділа вдома, виховувала сина. Спочатку хотіла працювати — адже вона теж економіст, — але чоловік заперечив:
— Оленко, сиди з сином, я забезпечую нас. Коли Андрійко піде до школи, тоді й подумаєш про роботу.
— Погоджуюся, Міш, тільки вдома нудно.
— Розумію, але поки так, — і дружина не сперечалася.
Жили добре. Щороку їздили до Єгипту, грошей вистачало. На день народження Михайло подарував їй авто. Але чим успішнішим ставав бізнес, тим гіршав його характер. Він вже не був тим веселим хлопцем, який закохувався в неї на третьому курсі.
Ввечері Олена чекала, коли чоловік повернеться за північ. Іноді годувала його, але частіше він одразу лягав спати. Вона відчувала — він віддаляється. Сердечних розмов не лишилося.
«Треба змінити імідж», — вирішила Олена. Пішла до салону, перетворилася й несподівано завітала до чоловіка на роботу.
— Олена? Та ще й так змінилася! Чудово, увечері йдемо до ресторану, — сказав він, але було видно — візит дружини йому не до вподоби.
Вечір пройшов чудово. Михайло подарував квіти й навіть невеличкий подарунок. Олена раділа — ідея з перевтіленням спрацювала.
— Міш, давай подумаємо про другу дитину? — запропонувала вона.
— Про другу? Не знаю… Поживемо — побачимо, — невиразно відповів він.
Олена вже дрімала, коли подзвонили з лікарні. Просили термітово приїхати, нічого не пояснивши. Вона затремтіла, попросила сусідку посидіти з Андрійком. Їхала, не знаючи, на скільки. В голові мерещилися думки: з чоловіком щось сталося. Аварія?
Підійшла до каталОлена підійшла до каталОлена підійшла до каталкі та побачила свого чоловіка — його обличчя було в крові, а очі назавжди закриті.
