Душею відчуй, розумом перевір
Ой, дівчата, ви не повірите, моя свекруха зовсім вже з глузду зїхала! Вчора завітала з каструлею борщу до нас! Ви можете собі це уявити? Мій, бач, її борщу звик, мій борщ не те Софія відсунула від себе чашку кави і наблизила келих. Скажіть мені, звідки такі тьоті беруться? Невже ми колись станемо такими ж? Якщо так, то ведіть мене в Карпати, щоб додому точно не знайшла!
Софіє, заспокойся! Ліза лагідно поплескала подругу по руці. Може, у неї якісь зміни в житті чи просто нудьга? Уяви, її син єдиний. Тепер вона хоче бути корисною, як може. Подумай борщ! Подякувала, попросила ще тобі ж менше готувати. Хай старається!
Як би не так! Ще переселиться і все. Мені її сьогоднішніх витівок вдосталь. Памятаєш той комплект білизни, що ми купували перед Різдвом?
Подарунок?
Ага. Викинула вона його!
Як це? Ліза не втримала чайник, і жовта пляма розлилась по скатертині.
Каже, що для здоровя шкідливо! Труси не такі! Софія почала сміятись нервово. Я й не сказала їй, скільки комплект коштував. Загризла б зразу!
Не догодиш тобі! За твоє здоровя ж хвилюється. Ліза реготала, а потім насупилась. А чого ж вона у речах твоїх риється?
Сама б її спитала! роздратовано відкинула серветку Софія і почала витирати пляму. Ой, що я роблю! Потім не відіпраю!
Та заспокойся, давай, втрутилась ціла мовчазна Оля, забрала у Софії серветку й підсунула каву. Ти зараз як струна, зовсім не схожа на себе.
Спробуй тут не понервуй! Дівчата, поки на орендованій квартирі жили була благодать. Ніхто не приходив, могла хоч півдня замовлення обдумувати й тиша. А це їй не поясниш, що робота вдома це така ж робота. І що заробляю майже стільки, як її син, визнавати не бажає. Від часу, як ми власне житло придбали, так відчуваю себе під мікроскопом. Як захоче, так і прийде, робить все, що заманеться, і все під приводом, що на перший внесок підкинула вже, певно, я вічно винна. Софія зітхнула.
Постав нові замки.
Та не допоможе! Чоловік відразу ключі віддасть це ж мама. Образиться! Хоч розлучайся
Ой, розсмішила! Через таке! Софіє, ти сама не своя. Такої грізної панянки у школі не було, а зараз наче підмінили.
Все лишилося на смітнику надій, Лізо. Софія відпила з келиха і видихнула. Все, годі нюні розводити. Треба братись за розум і вирішувати питання радикально, бо скоро вже від мене навіть дитина шарахатись буде. Вчора питає: Мамо, а чого ти така зла? І що сказати дитині? Що бабця нерви вимотує? Дівчата, не можна так
Авжеж, не можна! Ліза махнула рукою офіціантці. Може, по десертику? Треба заспокоїтися.
Давайте Софія сльозинку витерла і посміхнулась. Хочете торт покажу, який я на останнє весілля спекла? Сама собі не повірила!
Схилившись над Софії телефоном, дівчата аж ахнули:
Вау!
Софійко, а як воно тримається? Неймовірно гарно!
Фірмовий секрет! Син мені підказав з конструктора щось майстрував, а я підглянула. Доставку краще й не згадувати, але у мене вже шість замовлень на найближчі два місяці. Тільки Як усе встигати сама не знаю.
Посади свекруху з онуком! Вона хай і займається. засміялась Ліза.
Е, наївна! Софія розвеселилась. Це їй не цікаво відразу щось заболіло буде.
А якщо з чоловіком і до бабусі відвезти?
Рука Софії завмерла над чашкою.
Олю! Ти геній! І вдома нікого під ногами, і вона з онуком, і борщ на її тарілці. Тільки цукерок парочку малому дати хай життю тонусу додасть.
Всі розсміялися бо знали, що після солодкого її Ярко ставав справжнім джентельменом, і на кожному дитячому святі Софія пильно стежила, щоб не перебільшив.
Оль, а як у тебе життя? Ліза спитала подругу. Твоя свекруха не заїдає?
Лізо, коли ж їй було? Після весілля ще часу пройшло зовсім мало, Оля посміхнулась і ложечку облизала. Оце цукру насипали!
Іди й навчи, як треба! Ліза розсміялась, але глянувши на Олю, знову посерйознішала. Ти чого?
Не знаю Якось підозріло все спокійно. Слухаю Софію і думаю, невже так і не має бути?
Та, може, тобі дісталась адекватна свекруха! Ліза саркастично підняла плечі. Якась екзотика, значить.
Оля згадала їхню першу розмову з Мариною Володимирівною свекрухою.
Олюню, я не ковбаса й не копійчина, щоб всім подобатися. Мене ти ще не докінця знаєш характер маю свій. Для мене головне це сім’я, а далі буде видно. Я у вас з порадами лізти не стану, чай не діти. Якщо допомога треба допоможу.
Така відвертість Олю тоді збила з пантелику, бо ж часто люди самі про себе так чесно не говорять.
Олар з Олександром познайомились на весіллі у друзів тоді він підійшов, поки всі хапали букет:
А чому ви не ловите букет?
Не хочу.
Чому?
Щоб любити й бути коханою от і все, над штампом не переймаюсь.
Потім гуляли всю ніч і розійшлися по домівках. Тоді Оля не спала, згадуючи бабусю Серафиму Степанівну, яка її виховала.
Мама, попервах писала листи, дарувала якісь дрібниці, а потім просто зникла. Бабуся хворіла, коли Олі було лише пятнадцять, і далі залишилось лише навчання, ліки, догляд і подруги. За три роки бабуся відійшла.
Мама приїхала вже після похорону, здивувалась, що все бабусине дісталось Олі, і почала вимагати ділитись справедливо. Оля тоді видала все, що накипіло за роки мовчання. Мама образилась, поїхала й більше в їхньому житті не зявлялася.
Оля взяла себе в руки навчалась і працювала. Ліза, у якої батько мав меблеву фірму, допомогла з роботою.
Ліза була ділова, успішна, але в особистому не щастило:
Всі чоловіки якесь непорозуміння! А мені вже час і третього народжувати а їх як не було, так і нема! жартувала вона.
Ліза та Софія стали для Олі рідними, як сестри. Всі троє різні, але нерозлучні.
З Сашком Оля разом вже два роки, потім одружились. Ліза впіймала букет і схопила товариша Сашка, Максима:
Потанцюємо?
Той роман нічим не завершився, на що подруги зайвих запитань не ставили.
Максим часто бував у них вдома, Софія й Ліза були з ним стримані.
Коли Оля дізналась про вагітність, радості не було меж бо медики готували до ЕКО й казали, шансів мало. А тут диво саме.
Свекруха, Марина, чомусь відреагувала насторожено:
Олю, звернулась до невістки, ти мені скажи: синові своєму ти віриш?
Та повністю!
Більше такого не обговорювалося.
Ярко народився, і Оля з головою пішла у побут свекруха не лізла з порадами, але ніколи не відмовляла допомоги.
Олю! Ліза перервала роздуми. Досить! Краще розкажи, чи зявився новий кавалер.
Минуло вже дві години, а Марина не дзвонила навіть разу справді, золота жінка. І на зустріч із подругами Олемарина наполягла, мовляв, зміни картинку, я з Ярком посиджу.
Оля звикла чекати подвійного дна у відносинах із Мариною, наче між ними камінчик якийсь маленький, гострий, його не видно, але відчути можна.
Засміялись, дочекавшись десертів, аж тут дзвонить телефон.
Оля голос Марини звучав так глухо, що Оля спочатку й не розпізнала. Далі сталося щось таке, що ніби стерлося з пам’яті. Подруги намагалися привести її до тями, викликали таксі, поїли водою, Ліза дзвонила в усі можливі служби. Дома Марина простягнула Лізі Ярка й мовила: Поїдеш зі мною? Мені страшно
Сашко загинув у ДТП, натрапивши на відкритий колодязь на дорозі: машину підкинуло, і вона вилетіла під фуру.
Оля плішла у туман болю: то плакала, ховаючись від сина, то намотувала кола з ганчіркою. Запропонувала Марині переїхати до них та відмовилась:
Не можу Усе вдома нагадує його. Мені здається, ось-ось зявиться і попросить оладок.
В мене не просив
У кожної своє має бути, правда? Не давав мені смажити млинців, коли приїжджав. Все казав: У Софії смачніші.
Ярко бігав між бабусею й мамою, гладив щічки допитувався, чого вони сумні.
Оля бачила, як Марина знаходить у спілкуванні з онуком новий зміст, і ще більше запрошувала її в гості, залишала з малим.
Минуло півроку, і прийшли новорічні свята. Оля мусила віддати пігове місце треба було разом із Сашком святкувати перший Новий рік у горах, а тепер
Я підкорю схили, а ти з Ярком ліпитимеш сніговика, жартував чоловік.
То ти спочатку навчися на лижах стояти!
Головне що тебе підкорив! Гори легше.
Оля зціплювала зуби від болю, але поїхати вирішили разом, Марина запропонувала змістити курс. Погодились усі хай відволіче.
Зимовий Львів прийняв їх похмуро, морозно і дощем. До річки вибрались раз за весь тиждень, Ярко щасливо стрибав по калюжах, спостерігаючи хвилі, а Оля потрійно переконувалася життя триває.
Добре, що ви в мене залишились…
Залишились?
Так, Олю. Бо могла ж втратити і вас. Марина відвела погляд убік. Максим приходив
Що Максим?
Через тиждень після… Прийшов і каже: Ярко начебто не син Сашка, натякав, мовляв, знаю про проблеми зі здоровям, а ти вирішила закрити питання таким способом. А я дивилась на нього і розуміла: бреше.
Зламаними руками Оля потягнулась до сина…
І ви не повірили? ледве зідержала голос.
Ти ще питаєш? Була б я тут з вами, якби повірила?! Я його вигнала. І, головне, Сашко тобі довіряв це найважливіше для мене.
Оля, дивлячись на Марину, раптом відчула, що справді ця жінка стала їй родичкою по духу. І хоч гостренький камінець між ними був, більше причин остерігатися немає.
Про те, як Ліза вигнала Максима з її помешкання після смерті Сашка, Оля промовчала. На той момент Ліза просто сказала: То не людина. Ти навіть не спілкуйся.
Останній три дні вони з Мариною часто просто говорили, Ярко обіймав то одну, то іншу. Говорили про життя, про Сашка, про майбутнє.
Минає пів року, і Оля дістає коробку з давно забутими туфлями ледь не втримує рівновагу.
Ото так мука! сипле жарти.
Як хочеш гарно виглядати, тримайся! Марина допомогла з платтям. На місці перевзуєшся, візьми балетки.
Букет не забудь! нагадує бабуся Ярику.
Ой, лишенько! Ліза цього мені не простить. Скаже, чекала все життя а я зіпсувала момент.
Весілля Лізи було гучне, все летіло невідомо куди, і нарешті все стало на свої місця.
Оля торкнулась животика Софії:
Як ти?
Краще всіх! І зі свекрухою на мир помирилася, а не то хто Лізці б торт пік?!
Дивися! Якісь вади, смазався в дорозі До сліз обідно, я три дні його пекла!
Але ж це мій улюблений торт! ззаду підкралась Ліза. Не ображайся, я шматочок надщипнула не втрималась!
Ах ти! Баламутка!
Колись налякаєш мене, сьогодні ще зарано, і Ліза до танців!
Що з нею зробиш? сміється Софія. З нею, як з Максом, не вгадаєш, що вигадати може! Втомилась вже від усього
А твої де, Олю?
Танцюють.
Як ти себе відчуваєш?
Чудово. Правда.
Вже мамою її кличеш?
Соромлюсь поки
Дарма! Була б у мене така свекруха
Оля задумалась. Дивилася на те, як Марина сміється, танцюючи з Ярком. І десь всередині вперше захотілося сказати це слово. Вголос.
Мамо…
Вона відчула як всередині щось ніби закріпилось, і вирішила з цією жінкою вони таки справжня родина.
Мамо!
