Ще одна доля
Молодою дівчиною прийшла працювати Олеся секретаркою до будівельної контори. Не вступила після школи — батько сильно хворів, а матері в неї взагалі не було. Батько сам її виховував, мати померла при пологах. Зате в школі вона вчила французьку. Дуже подобалася їй ця мова, ходила на додаткові заняття ще з десятого класу, потім сама вдосконалювала знання. Сподівалася, що колись знадобиться.
Безвідповідне кохання
Коли Олеся вперше побачила свого начальника Богдана Олеговича — він зайшов до приймальні вранці, ввічливо привітався, на мить зупинив погляд на новенькій й пройшов у кабінет — вона аж завмерла.
“Оце так… — розгублено подумала вона. — Який гарний чоловік”. А потім згадала: “Господи, що це я? Богдан Олегович — мій начальник, старший за мене, і ще й одружений”.
Це був чоловік років сорока, високий, статний, з глибоким приємним голосом, блакитними очима й теплою усмішкою. Богдан Олегович викликав її до кабінету, дав якісь вказівки, а вона дивилася йому в очі, тонула в них, слухала його голос, але, зібравшись, кивнула.
Вискочивши з кабінету, вона впала на стілець і трохи прийшла до тями.
“Ні, так не можна. Я сюди прийшла працювати. Він одружений, і всі кажуть, що дуже любить дружину — Марійку”.
Богдан Олегович дійсно був одружений, і крім своєї Марійки нікого більше навколо не бачив. Дітей у них не було, але він її обожнював, і почуття були взаємні. Жінки-колеги звичайно плели:
“Що наш шеф знайшов у цій сірій мишці? Дружина йому зовсім не красуня, одягається просто. Дітей не народила. А він — просто картина!”
У чомусь вони були праві. Марійка була простою жінкою, носила скромний одяг, і поруч із чоловіком виглядала, м’яко кажучи, непоказно. Але для нього крім неї інших жінок не існувало. У цьому всі переконалися після численних спроб зачарувати, зацікавити чи спокусити шефа. Та він залишався холодним, байдужим, ніяк не реагував.
Олеся слухала всі ці розмови й мовчки кохала Богдана Олеговича. У думках уявляла, як одного дня він помітить її й зрозуміє, як сильно вона його любить.
“Ми обов’язково будемо разом, і я народу йому дитину. Не для того, щоб руйнувати його сім’ю… а просто так, для себе. Боже, як же я його люблю!” — такі наївні мрії не давали їй спокою.
Богдан Олегович став для неї єдиною та недосяжною мрією. А він нічого навколо не помічав, ставився до неї як до доброї працівниці, яка чудово виконує обов’язки. Хоча одного разу таки подарував квіти — але то був її день народження. А вона після цього ще сильніше закохалася…
Випадкова зустріч
З того часу минуло двадцять років. І от сьогодні Олеся раптом зустріла його на вулиці й спершу не впізнала. Сивий, ішов, шаркаючи, згорбившись. Нічого не лишилося від колишнього красеня. Найбільше на світі їй хотілося, щоб він її впізнав. Серце билося шалено, у роті пересохло, ноги зн
