Ми візьмемо трирічного хлопчика, але під час першого купання мій чоловік панікував і вигукнув: «Ми повинні повернути його!»
Мрія про дитину палала у серцях Олени та Івана, наповнюючи їхні душі таким жаром, що вони готові були на все.
Після численних невдалих спроб завагітніти та тисяч гривень, витрачених на лікування та ЕКЗ, вони усвідомили: власна дитина для них — неможливість.
Тому вони вирішили усиновити. Та це виявилося не так просто.
Іван був занурений у роботу, керуючи бізнесом, тож Олена взяла на себе всі клопоти: зверталася до агентств, заповнювала документи, вивчала списки дітей, що потребували родини.
Переглядаючи папери, її увагу привернув трирічний хлопчик.
Спочатку вони хотіли немовля, але шансів було мало, тому серця відкрили для дитини постарше.
У хлопчика, якого обере Олена, були найпрекрасніші очі — кольору незабудки. Дивлячись на його фото, вона відчула ніби знає його ціле вічність.
Після розмови з Іваном вони забрали додому Андрійка.
Він був надзвичайно милий і швидко звик до нового дому, а вже за кілька тижнів почав називати Олену мамою.
Все було ідеально.
Найбільша мрія Олени — стати матір’ю — збулася, і вона відчувала себе щасливішою за всіх на землі. Життя нарешті дарувало їй спокій.
Але одного вечора все змінилося.
Андрійко готувався до купання, і Іван запропонував самому його викупати. Олена не противилася — раділа, що чоловік так старанно виконував батьківські обов’язки.
Та коли Іван допоміг сину роздягнутися і посадив його у воду, раптом скрикнув:
— Ми мусимо його повернути!
Олена замерла.
— Іване, як можна повернути дитину? — прошепотіла вона.
Та чоловік був непохитний. Він пояснив, що відчуває жах і не готовий до такого життя.
Олену охопила розпач. Вона не могла повірити його словам. Він не був тим, хто здається так легко. І вона відчувала — за цим криється щось більше.
Ніч була безконечною. Олена не спала. А потім згадала одну деталь.
Вона помітила, що у Андрійка була родимка на стопі, і така сама — у Івана. Вона підійшла до ліжка сина й уважно роздивилася. Немає сумніву — їхні родимки були майже ідентичними.
Вранці Олена запитала Івана, чи не хоче він щось сказати. Той зізнався: він хоче повернути хлопчика, бо підозрює, що це його власний син. Побачивши родимку, він перелякався.
Правда виявилася жорстокою: рік тому Іван мав короткий роман із жінкою, яку зустрів у барі. Це була миттєвість, невдача в житті, але він зрадив дружині саме тоді, коли вона була найвразливішою — після болючих спроб ЕКЗ.
Іван каявся, але Олена не могла пробачити зради. Вона більше не бачила можливості жити з ним.
Іван не зник із житя сина повністю, але їхні стосунки обмежилися рідкими візитами та подарунками поштою.
Олена знала — вона зробила правильний вибір. Міг хіба Іван чесно визнати все одразу? Ні. Він був готовий відмовитися від власного сина, аби приховати правду.
