Ранок у селі був тихим і теплим. Над лісом за річкою грозили чорні хмари, а в повітрі пахло травою та свіжістю. Агафія завжди прокидалася рано, люблячи цю пору, хоч господарства великого в неї не було — лише кури да вірний пес Барсік у дворі. Жила вона в хаті, що дісталася від матері, яка пішла у вічність десять років тому.
Стройна тридцятирічна жінка стояла біля криниці, напружено крутячи важкий ворот. Піднявши відро, вона попрямувала до хати.
### **Нещастя**
Агафія вийшла заміж за Дениса всього на півроку. Статний та сильний, він був лісником у цих краях. Браконьєри, що наживалися на чужій землі, його ненавиділи. Одного разу він не повернувся з лісу. Залишилися лише криваві сліди. Слідство нічого не знайшло, а Агафія поховала чоловіка й залишилася сама.
За нею сваталися, але вона не хотіла жити без кохання. Хоча… місцевий коваль Юрко чемно їй посміхався. Він був схожий на Дениса — такий же міцний, спокійний.
«Якби тоді встигла народити від Дениса дитину… — думала вона. — Хоч частка його залишилася б зі мною».
### **Синище фермера**
У селі жив Стьопка — грубий, пиячий, безглуздий. Він чатував на Агафію біля хати, коли та йшла з роботи. Одного разу навіть схопив її за руку, але та вирвалася, схопила лопату й пригрозила:
— Підійдеш ще раз — розчеплю тобі череп!
Стьопка жив із батьком-фермером, який мав гроші й жорстокий характер. Селяни шепотіли, що він замучив свою жінку. Стьопка був його копією — тільки працювати не хотів.
Місцеві дівчата його боялися. Одного разу він побив хлопця, що заступився за своє кохання — так, що той потрапив у лікарню. Участковий «розібрався» — виписав штраф. Але всі знали, що це була лише хабар.
Через деякий час у селі стався пожеж — загорівся будинок фермера. Хазяїн згорів, а Стьопки тієї ночі не було вдома. Знову було слідство, але ніхто не знайшов винуватця — списали на зіпсовані дроти.
Потім по селу пішла чутка, що Стьопка подався до міста.
«Слава Богу», — видихнула Агафія.
### **Непрошений гість**
Минув час. Одного ранку Агафія піднялася на ґанок і побачила, що двері розхилені.
«Мабуть, не зачинила», — подумала вона, але в сінях пахло тютюном і горілкою.
В кімнаті на ліжку спав чоловік. Вона впізнала Стьопку.
— Вилазь звідси! — голосно сказала вона, штовхнувши його.
— А де ти вранці була? Дома ночувала? — засонливо пробурчав він.
— Мені перед тобою звітувати?!
— Не кричи, — прошепотів він, — хлопця розбудиш.
Вона зазирнула за завісу — на ліжку лежав маленький хлопчик.
— Він… твій? — скрикнула вона.
— Так, син. Мати померла.
Хлопчик був худим і брудним, наче безпритульний.
— Скільки йому років?
— П’ять… чи шість…
— Ти навіть не знаєш?!
— Можна ми в тебе пару днів перебудемо? — раптом попросив Стьопка. — Треба справи вирішити.
— Ні!
Тут ззаду пролунав тоненький голос:
— Тітонько, я пити хочу.
Агафія обернулася — і серце в ній розтануло.
### **Син**
Вона дозволила залишитися — тільки через хлопчика. Його звали Ярик. Він був тихим, але коли грав з Барсіком, на його обличчі з’являлася усмішка.
Стьопка не пив, допомагав — воду носив, дрова рубав. Але одного разу вона знову відчула запах горілки.
— У тебе ж у місті квартира, гроші? — запитала вона.
— ПрограСтьопка зник назавжди, а Ярик став для Агафії найбільшим щастям — їй більше нічого не було потрібно.
