— Лежати — моє, а доглядати дітей — жіноче! — заявив чоловік і закрив очі. Але вже через дві години гірко пошкодував про ці слова.
Отак було: я чекала цієї поїздки до Єгипту, як дощу в посуху. Останні місяці на роботі вичавили з мене всі сили. Поверталася додому — а там друга зміна: уроки, вечеря, домашні завдання. Сама знайшла цей готель, встигла купити дешеві квитки, зібрала три чемодани, не забувши ані улюбленого зайчика п’ятирічного сина, ані павербанк для планшета восьмирічної доньки. Я була головнокомандувачем операції під назвою «Сімейний відпочинок».
І ось ми прилетіли. Море, пісок, діти скачуть від радості. Здавалося б — от воно, щастя, можна розслабитися. Але мій чоловік Олег мав на це свій погляд. Він з виглядом тріумфатора впав на шезлонг, напялив сонцезахисні окуляри, уткнувся в телефон і ввімкнув режим «не турбувати». Його єдиний рух — час від часу перевернутися, щоб засмага лягла рівно.
Діти ж — це вічний двигун. Усі ці «мам, дай», «мам, пішли», «мам, подивись» лунали тільки до мене. Олег робив вигляд, ніби він — частина пейзажу. На другий день я зрозуміла: моя відпустка перетворилася на роботу, тільки з пальмами.
Якось побачила на стенді рекламу місцевого спа: «Дві години раю: шоколадна терапія і масаж». Дівчата, у мене аж ноги підкосились від думки про це. Я відчула цей запах какао. Це був знак! Я заслужила.
Підійшла до чоловіка, який мирно дрімав, і солодко попросила: «Олеже, посиди з дітьми пару годин? Хочу сходити на масаж».
Він ліниво відкрив одне око і вистромив:
«Галю, ти жартуєш? Діти — це твоя справа! Я тут відпочиваю, рік працював, щоб дозволити собі цю подорож. Хочу тільки лежати».
І знову закрив очі, ніби поставив крапку.
Обидно? Ще як! А я що, не працювала? Не втомлювалася? Стояла перед ним, а в голові кипіло, немов у казані. Але не кричала, не плакала — навіщо? Словами тут не допоможеш.
Раптом помітила аніматорів у піратських костюмах — веселих, гучних. І в ту ж мить мене осяяла ідея — трохи зухвала, але справедлива.
Підійшла до них із таємничою посмішкою:
«Доброго дня! Маю незвичайну пропозицію. Бачите того чоловіка на лежаку? Це мій чоловік. Він у душі — справжній морський вовк, але соромиться це показати. Хочу зробити йому сюрприз».
Для впевненості сунула одному купюру. Він аж засяяв:
«Будетє! Ваш капітан отримає свою хвилю слави!»
Я повернулася до лежака, почуваючись геніальним стратегом. І невдовзі до мого «відпочиваючого» чоловіка підійшла ціла команда «піратів».
«Увага, гості! — оголосив аніматор у мікрофон. — Ми знайшли нашого капітана! Вітаємо тата Олега!»
Олег аж підскочив, не розуміючи, що відбувається. Діти, Марійка і Ярик, закричали: «Тато — капітан!» — і вже тягнули на нього бандану. Він пробував відмовитися, але було пізно. Аніматор підморгнув мені: «Капітане, вперед! Скарби чекають!»
А я тим часом уже йшла до спа, закутана в м’який халат, і лише весело махала йому на прощання.
Олег чесно відбігав усі завдання — шукав скарби, розгадував загадки. Повернувся втомлений, але задоволений, а діти дивилися на нього з захопленням.
Ввечері я ніби випадково запитала:
«Ну що, капітане, як твоя експедиція?»
Він буркнув щось невиразне. Я сіла поруч, провела пальцями по його розкуйовданому волоссю і прошепотіла:
«Ти в мене найкращий. Подивись, як діти тобою пишаються».
Він глянув на Марійку і Ярика, які розглядали знайдені мушлі, потім на мене — і вперше за день щиро посміхнувся.
«Та годі тобі… Просто трохи погралися».
І в його очах з’явився теплий блиск. До кінця відпустки він сам пропонував допомогти з дітьми — без нагадувань, без нарікань. Ніби хтось зняв з нього панцир.
Знаєте, іноді чоловікові треба просто дати бандану, карту скарбів і мудро підштовхнути… з любов’ю.
