Красива й вільнодумна Соломія закохалася — і в кого ж? У такого гарненького Богдана, що аж їй самій стало ніяково. Працювала вона у перукарні, а він зайшов підстригтися й сів до неї в крісло.
“Будь ласка, трохи коротше”, — чемно попросив він, глянув їй у вічі — і між ними промайнула іскра, така яскрава, що аж ох!
“Який же він гарний, а очі — просто полум’я”, — прокотився думка в Соломії.
“Оце так красуня! І працює тут, а я й не знав. Як же добре, що зайшов. Тепер би тільки дізнатися, чи вільна вона… Мабуть, у такої не буває хлопця”, — думав Богдан, поки вона працювала над його зачіскою.
Справилася швидко — і одразу ж пожалкувала: “Треба було поволі, щоб довше побути поруч… Та що вже, звичайний клієнт”.
Але Богдан не хотів втрачати таку красуню й вирішив зустріти її ввечері. Вийшовши з перукарні, подивився на графік роботи — і, задоволений, поїхав до офісу: він закінчував раніше.
Після роботи Соломія вийшла — і одразу побачила його з букетом квітів.
“Привіт, це тобі”, — подарував він.
“Мені? За що?” — здивувалася вона.
“За стрижку! Дуже сподобалося”, — засміявся Богдан, і вона теж. — “Ти вільна? Може, сходимо в кав’ярню?”
“Мабуть, можна”, — погодилася Соломія, а сама подумала: “Невже у такого гарненького нема дівчини?”
У кав’ярні вони весело балакали. Богдан виявився добрим співрозмовником, смішив її, і вона забула про все на світі. З того вечора вони почали зустрічатися. Вона чекала, коли він її покине, але відносини тривали, та ще й Богдан виявився турботливим і відданим.
Час минав. Вони вже міркували про спільне життя й весілля. Але Соломія знала: через його зовнішність проблем не уникнути. Куди б вони не пішли, знайдуться дівчата й жінки, які полюбляють чужих хлопців, а до гарненьких — особливо. Через це вона навіть відмовлялася за нього заміж.
“Соломійко, — так він іноді її кликав, — ну що ти знову надумала?” — щиро питав Богдан.
“Не знаю… Не можу за тебе вийти, бо ти… гарний. А гарним чоловікам не варто довіряти. Я бачу, як на тебе жінки дивляться”, — зізналася вона.
“Ну що ж мені тепер, обличчя зіпсувати?”
Вона дивилася на нього й розуміла: кохає його без пам’яті, всією душею. Любить його чорні палкі очі, теплий погляд з-під густих вій, його виразні риси обличчя. Богдан був добрим і вірним хлопцем, який, окрім неї, любив лише комп’ютери.
Та все ж Соломія здалася й погодилася на весілля.
“Соломійко, ти в мене найкраща”, — обіймав її чоловік і повторював часто. — “Кращої за тебе немає”. Вона танула від цих слів.
Хоча й розуміла: вона гарна, і чоловіки часто оглядаються, але для неї тепер існував лише він. Та й інші жінки не забували заглядатися на її чоловіка.
У перукарні з’явилася нова працівниця, Марічка — красуня, балакуча й дружня. Незабаром вона побачила Богдана, який приїхав до дружини в обідню перерву.
“Боже, який красен
