Ти — ніхто без мене, — прошепотів він. Але рік потому сам став благати про роботу в її студії.
У напівтемній хаті його слова зависли, як важкий камінь. Оксана стояла біля дверей, стискаючи кулаки так, що нігті впивалися в шкіру. Вона мовчала. Не від страху. Ні. Наче зачарована, як на жахливій аварії — і страшно, і не може відірвати погляду.
— Що, слів не знайшла? — Борис випростався, кидаючи на неї холодний погляд. — Десять років я тебе годував. Десять років ти ховалась під моїм крилом. А тепер що? Думаєш, впораєшся сама?
Оксана підняла на нього очі. У них не було сліз — лише тьмяне світло лампи й щось нове. Те, чого Борис ніколи в ній не бачив.
— Я вже справляюся, — тихо сказала вона.
Він розсміявся. Колись цей сміх здавався їй чарівним. Тепер він звучав, як брязк розбитого скла.
— Побачимо, — кинув, закинувши сумку на плече. — Даю тобі місяць — і ти приповзеш назад.
Двері грюкнули так, що з комоди впала рамка зі світлиною. Скло тріснуло точно між їхніми обличчями.
Перші дні були дивними. Тиша в хаті нагадувала — не затишок, а натягнуту струну. Оксана прислухалася до кожного шуму в під’їзді: до кроків вгору, до ліфта, до брязкання ключів у чужих замках.
За вечерею вона мимоволі клала два прибори. Вранці наливала дві чашки кави. І щоразу, усвідомлюючи це, завмирала з тремтячими руками.
«Ти — ніхто без мене».
Ці слова переслідували їх. Вони лунали у шумі дощу, у гудіні холодильника, у тиканні годинника. І найжахливіше — у них була частка правди. Хто вона? Дружина успішного чоловіка — так її називали на корпоративах. Господиня ідеального дому — так думали знайомі. Але без цих ярликів — хто вона сама?
Банківський рахунок танув. Спільні гроші Борис забрав ще півроку тому — «на бізнес». Залишилося її особисте — мізер. Вистачить на два місяці. Потім — позичати.
Резюме виглядало бідненько. Освіта — є. Досвід — з минулого століття. Навички? Що писати? «Вмію ідеально прасувати сорочки», «знаю всі зв’язки чоловіка»?
Телефон мовчав. І не лише від роботодавців — друзі теж. Виявилося, більшість «спільних знайомих» були насправді його. Вони почали уникати, скасовувати зустрічі, ще ззавчасно вибачатися.
У вечірню пору Оксана сиділа біля вікна, спостерігаючи за тим, як люди йдуть в
