Жіноча логіка
Ввечері Дмитро повернувся з роботи втомленим — переговори, розв’язання проблем, єдине, що тішило — п’ятниця, завтра вихідний.
— Хоч висплюся, тиждень був важкий, — буркнув він, лягаючи спати, а дружина хитренько на нього глянула.
Побачивши її погляд, Дмитро пробурчав:
— Оленко, дай зранку поспати, а то ж знаю я тебе…
Дмитро з Оленою одружені одинадцять років, синові Максимкові дев’ять. Обоє працюють, причому дружина — директорка невеликої, але солидної компанії, чоловік теж на престижній посаді з гарною зарплатою.
Ранок суботи в їхньому домі завжди починається з прибирання. У будь-яку погоду, у будь-яке свято. Якщо субота робоча — то в неділю. Олена — патологічна чистюля. З одного боку, Дмитра це влаштовує, а з іншого — вона нікому не дає спокою у вихідний зі своїм прибиранням. Сама не сяде і іншим не дасть, доки у домі не буде ладу.
Коли заходить мова про це, Дмитро завжди каже:
— Неряха я чи ні — питання. Але шкарпетки завжди на місці, по кутах не розкидаю, посуд у мийку іноді закидаю, раковина не забита. Одяг у брудну складаю у кошик. Коротше, живу акуратно. — Але дружина має іншу думку.
У суботу Олена прокинулась, як завжди, трохи затрималась у ліжку — вихідний, поспішати нікуди. У голові побудувала план дій.
— Гаразд, нехай поспить ще годину, але не більше, бо може пролежати аж до обіду, — подумала вона.
Дмитро крізь сон почув голос дружини:
— Ну давай, прокидайся, снідати будемо, а потім прибирання. У домі розкидано, за тиждень пилу накопичилося.
— Оле-е-енко, ну дай поспати, тиждень був важкий, — простогнав чоловік, розуміючи, що вже не засне.
Але кожна субота починається саме так.
— Дмитре, тобі ж самому приємніше спати у чистій кімнаті, — майже строго відповідає дружина, потім йде до сина.
— Максимку, це й до тебе стосується, іди снідати. — Син уже прокинувся і збирався вставати. — Після сніданку прибирання. Збереш свої танки та літаки, інакше сама приберу.
Для Максимка це найстрашніше — коли мама сама прибирає його іграшки. Тоді з кімнати лунає крик:
— Мамо, навіщо ти це зробила? Зруйнувала мою військову базу і засідку з шести солдатиків!
— А чому в тебе ковдра на підлозі? — питає мати.
— Це не ковдра, — зухвало відповідає син, — це ангар, а в ньому схований військовий аеродром.
— Ну-мо, збирай іграшки, скрізь розкидано, — незадоволено каже Олена.
Тож кожну суботу чоловікові з сином дістається від господині дому. Вони, звісно, бурчать, але виконують все, як треба.
— Мам, може, ми пограємося з татом, а потім приберемо? — запропонував миролюбно син.
— Жодних «потім», знаю я вас. Поснідаєш, прибереш, а там побачимо, що робити…
Олена пішла на кухню, але вже звідти почувся її незадоволений голос:
— А ти чого виступаєш? Я ж тобі нещодавно корму насипала, не голодний, тож закрий пащу.
Кіт Барсик терся лобом об її ноги й тихо нявкав, мабуть, випрошуючи щось смачне. Барсик — пухнастий кіт з блакитними очима, сірого забарвлення, але з білими лапками й вухами, улюбленець родини.
Будинок двоповерховий, невеликий, але затишний. За тиждень накопичується пил і безлад, який впадає в очі. Ввечері ніхто не прибирає — Олена й Дмитро повертаються з роботи втомленими, хочеться відпочити. Ну а Максимко — звісно, сам нічого не зробить. Літо, пил, пісок від кота. Узагалі, у суботу знаходиться справа для кожного.
Дмитро підвівся, сон уже пропав, дружина не дасть повалятися, та й їсти вже хочеться. Вийшов з ванної на кухню, де вже сиділи Максимко з Оленою.
— Ого, Оленко, молодець, встигла млинців напекти, — підійшов до неї й поцілував у маківку.
— А ти думав, я, як деякі, лінуюсь.
— Тату, сідай швидше, поки млинці теплі, — промовив син, весело дивлячись на батьків.
Чесно кажучи, Олена розбудила чоловіка не так рано. До сніданку сіли близько дев’ятої.
— Ну що, дорогі мої чоловічки, поснідаємо, приберемо, а потім у нас що? — з усмішкою запитала вона, оглядаючи рідних.
Дмитро важко зітхнув:
— А потім у супермаркет за продуктами.
— Саме так, молодець, — із задоволенням сказала Олена.
Це в них ніби ритуал — коли в домі чистота, слідує обов’язковий похід за продуктами, їдуть усі втрьох. Дмитро нічого не має проти прибирання чи покупок, це життя, і роблять вони це для себе, але йому шкода часу, який йде на прибирання.
Прибирали всі. Сьогодні навіть Максимко майже не нарікав, сам збрав свої речі, розкидані на спинці крісла та дивані, поклав все на місце. Іграшки в кімнаті теж прибрав, але по-своєму — щоб були під рукою. Коли все було прибрано, у домі стало
