В житті не лише жінкам не щастить у сімейному плані, а й чоловікам також. Віктор – один із них. Перед ним постає питання: що з ним не так?
“Мені вже тридцять вісім, а я так і не був щасливим, хоча двічі одружувався. Точніше, офіційно лише раз, а другий жив без реєстрації. І знову ні до чого хорошого не дійшов. Де моє щастя? Чому воно мене оминає? Чому мені зустрічаються не ті жінки, чи я не там їх шукаю?”
Віктор – сама доброта. Всім прагне допомогти, кожного захистити від лиха. Навіть знайомі йому кажуть:
“Віть, тобі треба працювати добрим чарівником. На всіх доброти не вистачить, не всіх пожалієш.”
Але таким він і є. Живе з батьками у селі, у них великий дім, господарство. Руки золоті – може бути і зварювальником, і водієм, мебель збирати, або запросто полагодити пральну машинку, в електриці теж розуміється. Тому у селі його завжди запрошують. Але крім того, він працює на вахті. Заробляє добре. А коли приїжджає додому відпочити – сусіди одразу навалились. У одного те, у іншого те – скрізь потрібна його допомога.
“Сину, ну чого ти такий безвідмовний? – лає мати. – Приїхав відпочити після вахти, і знову працюєш. Там наробляєшся, а тут теж спокою немає.”
“Мамо, ну людям теж треба допомогти.”
“Люди, сину, хитрі. Ти їм безкоштовно все робиш, не береш із сусідів грошей. А вони це розуміють, не хочуть інших наймати.”
“Та годі, мамо, з мене не вб’ється,” – завжди відповідав він.
Коли Вікторові було двадцять два, він одружився з Галею. Вона була на два роки молодша, гарненька і дуже жвава. Матері Віктора вона не подобалась.
“За дружину треба брати скромну і тиху, а не таку… як Галя. Вона у свої двадцять років багато чого повидала, а ти познайомився з нею місяць – і одразу до ЗАГСу. Хто тебе так швидко підганяв?” – бурчала мати.
“Мамо, тобі все не так. Щоб я не зробив – все не так. Ну чим тобі Галя не сподобалась? Жвава – так. А мені саме така дружина й потрібна, бо я сам не такий. Є мужики спритні, ділові, а я що?” – відбивався Віктор.
“Добре, мовчу,” – відповіла мати. – “Але потім нічого мені не кажи. Міг би придивитись до Олі, нашої сусідки. Вона скромна, господарська, по вечорах удома сидить, ніхто про неї поганого не скаже.”
Жилі у батьків, правда, у Віктора був окремий вхід з іншого боку хати, тож свекруха іноді й не бачила невістку. За худобою доглядали Віктор і батько. Мати лише корову доїла.
Як тільки він їхав на вахту, у його дружини починалося веселе життя. Вона пристосувалась – як побачить, що у батьків світло погасло, значить, лягли спати. Тихенько одягалась і виходила з хати, з іншого боку. У ворота не йшла, бо з вікон свекрухи її видно. Виходила через калітку у городі. І йшла у клуб на танці, іноді після танців її проводив хтось із місцевих хлопців, а то й із сусіднього села.
Одного разу свекрусі стало погано, і батько Віктора пішов до невістки (саме Віктора не було вдома). Прийшов до сина, двері відчинені, на дворі ніч, а Галі вдома нема. Розгубився.
“Де ж ця Галя? Чоловіка нема вдома – і її не застаєш,” – подумав він і пішов до сусідки.
Зінаїда, мати Олі, прибігла до свекрухи. Та страждала від головного болю, навіть очі відкрити не могла. Добре, що захопила тонометр – виявилось, у сусідки тиск. Принесла таблетки і змусила випити.
Вранці свекор пішов до Галі, а вона – ніби нічого й не трапилось, тільки-но прокинулась.
“Де це тебе носило вночі? Пристосувалась – коли чоловік на вахті, значить, можна бігати і хвіст труб
