**Клич душі**
«Наступний!» — голосно сказала медсестра, коли з кабінету лікаря Дар’ї Олександрівни вийшов черговий пацієнт.
«Доброго дня», — привітався Тарас, лагідно посміхнувся і сів на стілець біля столу.
«Добрий день», — відповіла Дар’я. Вона була молодою лікаркою, і звертатися до неї за по батькові якось не пристало — хіба що медсестра так робила.
Піднявши очі на чоловіка, вона одразу впізнала знайомий погляд сірих очей. Серце закалатало, але вона взяла себе в руки.
«Тарас?» — це був її колишній однокласник. В школі вони дружили.
Коли Дар’я після навчання поїхала до Києва вступати до медичного університету, Тарас залишився в їхньому невеличкому містечку на Волині. По-перше, хворів батько, а по-друге — він не пройшов на бюджет, а на платне батько не міг його тягнути. Мати померла шість років тому, і вони жили вдвох.
Перед нею сидів дорослий Тарас, який став ще гарнішим. Дар’я навіть засумнівалася, що його турбує здоров’я, але все ж спитала:
«Що тебе непокоїть? Слухаю».
«Скаржуся на серцебиття, особливо коли бачу тебе», — відповів він з усмішкою.
«Ой, я, мабуть, піду», — кинула медсестра, метнувши на Тараса значущий погляд. Все одно це був останній пацієнт, і вона вийшла.
«Дар’я, я прийшов на прийом, бо ти мене уникаєш. А мені треба з тобою поговорити. Післязавтра я виїжджаю в рейс на два тижні. Я все розумію, що ти скажеш — одружений, діти…»
В школі між Дар’єю і Тарасом були ніжні почуття. Разом ходили на уроки, після школи гуляли, в кіно ходили. Обоє були гарні, і всі вважали, що вони одружаться. Але доля розпорядилася інакше. Ще в школі за Тарасом ходила Олена з паралельного класу. Вона чатувала його на перервах, підстерігала після уроків. Але він не звертав уваги на її витівки — бачив тільки Дар’ю.
«Тарасю, ти все одно будеш мій. Знаєш таку пісню: «Не втечеш, закохаєшся й одружишся, все одно ти будеш мій»?» — співала йому Олена і сміялася.
Дар’я вступила до університету і поїхала вчитися. Тарас залишився вдома. Влаштувався на роботу, одночасно вчився на водія, хотів стати далекобійником. Потім чекав армії. Після служби вони з Дар’єю майже не бачилися — вона рідко приїжджала на канікули.
А от після армії до нього причепилася Олена. Вона працювала продавчинею на ринку, була жвавою, могла випити. Одного разу друг Тараса, Ігор, запросив компанію у кафе на день народження. Олена сіла поруч із Тарасом, а коли він виходив покурити, підливала йому горілку у вино. Той навіть не помітив, як уп’ятався.
«Тебе щось дуже розвезло», — здивувався Ігор. — «Викличу таксі, відвезу тебе додому».
«Я його відвезу!» — підскочила Олена. — «Вже викликала машину».
Ігор допоміг Тарасові сісти, і вони поїхали. Але Олена відвезла його до себе. Мати була у нічну зміну. Вона поклала його спати і лігла поруч. Що там було — невідомо, але вранці Тарас прокинувся біля неї.
Він не пам’ятав, як тут опинився. Олена прокинулася і засміялася. У цей момент у дверях з’явилася її мати.
«Оце так! Гостей маєш, Лено!» — і хлопнула дверима.
«Ой, мама з ночної повернулася. Довго ми спали. Та й не дивно — після такої ночі!» — сміялася дівчина. — «Тарасе, тепер ти одружишся зі мною, тим більш мама нас у ліжку застала».
Тарасові і так було погано — боліла голова, а тут ще й весілля. Він злякався. Був занадто чесним. І все ще кохав Дар’ю. Сподівався, що після інституту вона повернеться.
«Я піду, Лено», — сказав він, підводячись. — «Погано почуваюся».
«Зрозуміло, ти ж учора перебрав», — усміхнулася вона. На прощання повисла у нього на шиї: «До вечора, коханий, подзвонимо».
З того дня Тарас не зміг позбутися Олени. Незабаром вона сказала, що вагітна, і йому довелося одружитися.
Коли Дар’я дізналася, що Тарас одружився, погодилася вийти заміж за свого однокурсника Олега, який давно за нею доганяв.
«Навряд чи я його кохаю», — думала вона, вже будучи його дружиною. — «Якась ненастояща сім’я. Бачимось рідко — він у одній лікарні, я в іншій».
Дар’я розуміла, що Олег — не той чоловік, про якого мріяла. Зовсім не романтик, а навпаки — якийсь холодний. Завжди зайнятий, кудись поспішає. Вона навіть підозрювала, що у нього є інші жінки. Дітей не хотів:
«Дружино, поки що не будемо планувати дітей. Треба стати на ноги».
«Олеже, у нас гарна квартира», — це була його квартира, куплена батьком ще в студентські роки, — «чому не будемо?»
«Треба грошей заробити», — відповів він.
Дар’я знала, що у чоловіка є гроші, та й свекор допомагав. Він поважав її і че
