**Давня таємниця**
У будинку Олега та Марії – свято. Сьогодні весілля їхнього єдиного сина Ярослава, одружується він на коханій дівчині Олені. Ярик уже зранку не міг заснути, постійно поглядав на годинник, боячись запізнитися або щось пропустити. Хвилювався, адже вперше одружується.
— Цього дня я чекав так довго! Нарешті назву свою Оленку дружиною. Улюбленою дружиною. Будемо щасливі, вона ж мене теж любить, — такі думки крутилися в голові у нареченого.
Олена прокинулася в гарному настрої. Сьогодні найголовніший день у її житті – весілля з Яриком.
— Напевно, він уже прокинувся і теж хвилюється, — усміхнулася вона, згадуючи майбутнього чоловіка. — Сьогодні ми одружимося, і це значить, що кожного дня будемо засипати і прокидатися разом. Наша любов перемогла. Попереду — лише щастя!
Олена раділа, але життя – не цукерка, і на шляху трапляються й гіркі моменти, складні випробування, іноді навіть безвихідні ситуації. І найважче — пройти через усе це, не втративши близьких.
Спочатку батьки з обох боків не дуже схвально поставилися до вибору дітей. Адже кожен вважає, що його доньці потрібен винятковий чоловік, а синові – виняткова дружина. Але молоді нікого не слухали — вони були щасливі разом, і вже ніхто не міг їм завадити.
Весілля минуло чудово. Усі залишилися задоволеними. Наречена сяяла, а наречений був їй до пари. Почалося їхнє спільне життя. Ярик з Оленою будували плани, мріяли про дітей, про свій великий дім.
— Першим у нас народиться хлопчик, — впевнено говорив Ярослав. — Справжній спадкоємець!
— Ярику, а я хочу дівчинку, купуватиму їй гарні сукні й одягати, як ляльку, — сміялася дружина.
Та врешті зійшлися на тому, що хто б не з’явився на світ першим — це буде їхнє щастя, і вони любитимуть цю дитину.
Час минав. Минув рік, а Олена так і не завагітніла. Обоє дуже чекали, жінка навіть потай плакала, боячись, що вони залишаться бездітними.
Та через півтора року нарешті довгоочікувана новина.
— Ярославе, у нас буде малюк! — радісно повідомила дружина, повернувшись із поліклініки.
Усі раділи: і майбутні батьки, і бабусі з дідусями. А в призначений час народився синко – Івасик.
— Я ж казав, що першим буде хлопчик, — гордо заявив Ярик батькам.
З пологового будинку Олену з Івасиком зустрічали майже всі родичі. Засипали подарунками, вітали молодих батьків, милувалися первістком. Усі були щасливі. Молодята жили в батьків Олени — у їхній трикімнатній квартирі місця поки вистачало.
Через деякий час Марія, мати Олени, почала помічати, що з її Олегом щось не так. Він ходив похмурий, особливо коли дивився на внука, який мирно сопів у колисці. Одного разу він не витримав і вилив душу дружині:
— Маріє, придивися до онука. Тобі не здається дивним, що у світловисих і білих батьків народився син із темним волоссям і смуглявий?
Дружина махнула рукою.
— Та годі тобі, Олеже! Діти ж міняються. Випадуть у нього темні волоски, і виростуть світлі, як у батьків.
Час минав. Івасик підростав, але залишався темноволосим і смуглявим. Вже сам тюпав, грався. Батьки й бабуся души не чаїли в хлопчикові, а от дідусь Олег не міг змиритися з його зовнішністю. Іноді приходили родичі, милувалися малюком, жартували беззлобно, згадували, чи не було в родині когось із таким кольором волосся.
Одного разу Олег не витримав. Вже не міг носити в собі підозри і вирішив поговорити з сином.
— Ярику, як ти не бачиш, що син на вас не схожий? Як ти можеш бути спокійним? Він — не наш.
Ярослав образився.
— Ти що, натякаєш, що моя Олена мені зраджувала? Що ти хочеш цим сказати?
— А ти сам як гадаєш? Ваня абсолютно на нас не схожий. У нашій родині ніколи не було смуглявих і темноволосих — усі русі! — не вгавав батько.
— Не смій так думати про мою дружину! — різко обірвав його син. — Вона любить лише мене, і цю тему закрито.
Слова сина розлютили Олега. Він вирішив довести справу до кінця — розкрити очі синові. Потай, коли грав із онуком, взяв у нього зразок слини ватною паличкою.
Минув деякий час. Олег повертався додому. Ярослав вийшов із магазину, купив дружині торт на честь дня їхнього знайомства.
Біля будинку в нього задзвонив телефон — батько.
— Сину, де ти? Треба поговорити…
— Я біля дому, зараз зайду.
Коли Ярослав увійшов у квартиру, Олени не було — вона гуляла з сином. Батько нетерпляче чекав.
— На, полюбуйся, — сказав він урочисто й поклав перед сином аркуш паперу.
Ярик дивився, але нічого не розумів.
— Тато, що це?
— Пояснюю. Я здав аналіз Вані й свій. Тест негативний — ми з ним не родичі. Значить, він мені не рідний онук.
Ярослава як грімом уда
