**Спокута**
— Соломіє, у тебе таке насичене життя, що можна серіал знімати, — казала Оксана своїй подрузі та колезі, а та всього лиш сміялася у відповідь:
— Так, життя кипить, от тільки не знаю, який кінець буде в цьому серіалі… Та щось придумаю. Час заміж, мені вже двадцять вісім. Тож працюватиму наполегливо.
— Ой, Соломіє, не сміхни. Ти й так добре живеш, а заміж — це ж відповідальність і один-єдиний чоловік, — продовжувала Оксана.
— Хто тобі сказав, що один-єдиний? Це ти так живеш зі своїм Дмитром, а в мене все буде інакше.
— Що ти кажеш? — обурилася подруга. — Хіба можна бути заміжньою й мріяти про інших? Я такого не приймаю.
— Це ти, а це я, — усміхалася Соломія своєю чарівною посмішкою.
Вона була справді гарна — струнка, з витонченою фігурою та загадковим поглядом. Чоловіки часто озиралися їй услід. Соломія з тих жінок, що свого не впустять. Жила за принципом: «дають — бери, б’ють — вдари у відповідь». Що б вона не робила, все виходило краще й більш вчасно. В офіс вона прийшла пізніше Оксани, але вже обігнала її на кар’єрних сходах — тепер подруга була у її підпорядку.
Чоловіків у колективі було багато. Соломія подобалася всім, навіть одруженим, але вона вирішила:
— Моя мета — вийти заміж, тож одружених вбіг. Хоча серед них трапляються такі… варті уваги! Серед кандидатів у мене три колеги. Залишилося лише вибрати.
Радилася з Оксаною, але та була розсудливою:
— Соломійко, не ображайся, але тут я тобі не порадниця. Вирішуй сама. Не дай Боже щось піде не так — винуватою залишуся я.
Соломія не гадала на ромашці. Уважно проаналізувала, хто з кандидатів найперспективніший. Дійшла висновку: Богдан — найнадійніший, гарний, умілий, добре заробляє, а головне — у всьому її слухається.
Богдан відчув, що Соломія до нього потеплішала. Він і раніше це помічав, але на шляху стояли ще Олег і Марко. Вони теж були небайдужі до неї, а вона фліртувала, і це його дратувало.
— Мабуть, вона зрозуміла, що я — найкращий варіант, — радів Богдан. — Треба не зволікати і зробити пропозицію.
Так і сталося. Під час одного з побачень він подарував Соломії великий букет і маленьку коробочку з перснем.
— Соломійко, будь моєю дружиною. Довго думав і зрозумів — з тебе вийде чудова дружина. І ще… дуже хочу прокидатися з тобою щоранку.
— Погоджуюсь, Богдане. Хоча й не чекала, що так швидко зробиш пропозицію. Але ми знайомі довго, тож так.
Перший час жили у невеликій квартирі Соломії. Потім чоловік запропонував:
— Давай продамо її і збудуємо будинок. Візьмемо кредит, якщо треба. А поки заробляємо добре — поступово зведемо.
— Але де житимемо? Орендувати? — запитала дружина.
— Навіщо? Мій батько живе один уже три роки, як мама померла. У нього простора трешка — місця вистачить. Він не проти, я знаю. То як, рішення прийнято? — Дружина погодилася.
Робота на купленій ділянці закипіла, квартиру продали швидко. Переїхали до батька. Тарас був радий. Зі свекром у Соломії завжди були теплі стосунки, хоч і бачилися рідко, але підтримували добрі відносини.
Тарас, батько Богдана, після смерті дружини жив сам. П’ятдесят три роки, але виглядав добре — «старий» до нього не підходило, навіть «літній» звучало занадто. Після першої зустрічі Соломія сказала:
— Твій батько нагадує мені того актора, що в рекламі мобільного зв’язку грає. — Богдан сміявся і погоджувався.
Тарас був високим, м’язистим, двічі на тиждень ходив у спортзал, з доглянутою бородою і низьким голосом. Навколо нього завжди крутилися жінки, але одружуватися вдруге він не збирався.
Звісно, свекор був радий, що син із невістко переїхали до нього — тепер не так нудно. Час минав. Богдан пропадав на будівництві, сам усе контролював, і дружина бачила його дедалі рідше. Зате свекра — щораз частіше.
І одного дня Соломія помітила, що Тарас дивиться на неї якось… особливо. Спочатку здалося. Але ні. То обійме, то комплімент скаже, посміхається ласкаво.
— Отак справи, — пронизала її думка, — а свекор-то в мене не до снаги. А що? Він дуже приємний чоловік. Чому б і не скористатися?
Коли Тарас знову обійняв невістку, вона не заперечила. І навіть не зрозуміла, як опинилися близькими. Ніхто з них не замислювався:
— Чи правильно я роблю?
І що найголовніше — не мучилися каяттям. Для них це було ніби природньо: ну сплять, ну й добре. Чому б і ні? Богдан пропадав на будівництві, інше й на ніч залишався, особливо у вихідні — хотів швидше закінчити будинок. Повертався втомлений. А Соломії бракувало чоловічої уваги.
Так тривало, доки одного дня вона не зрозуміла — вагітна. Сказала свекру:
— Я певна, що дитина
