Ой, дитинко, сідай ближче, розповім тобі казку, яку мені тут, у будинку для літніх, сусідка по кімнаті розповіла. Мене ж, стару, сюди рідні відправили, то тепер я тільки слухаю чужі історії та переказую їх далі. А ця — про Марійку, її чоловіка Тараса та сестру Олену. Ой, і болюча ж то оповідь, слухай уважно.
Якось вони сиділи за вечерею — Марійка, Тарас і Олена, її сестра. Печеня в духовці пахла на всю хату, а Тарас піднімає келих:
— За родину! Хай буде щастя!
Та очі його не на Марійку, а на Олену. А та серветку крутить, ледве посміхається, наче щось її гризе. Марійка ж усе бачила — як Тарас Олені пальто подає, як з її жартів сміється, як вони замовкають, коли вона входить. Але мовчала, бо така вже в неї звичка — робити вигляд, що нічого не помічає.
— За родину, — відповіла Марійка, ковтнувши вишневого соку.
Олена підвела очі, а в них така журба, що аж мороз по шкурі.
— Оленько, ти добре? — питає.
— Так, просто втомилася, багато роботи, — відмахнулася та.
А Марійка знала, що в сестри зараз затишок на роботі, але промовчала. Мовчанка — її захисна стіна.
Тарас раптом закашляв:
— До речі, про роботу. Мені схвалили проєкт у іншому місті. Через місяць їду, на півроку, а може, і довше.
Марійці аж похололо.
— На півроку? — перепитала. — А відпустка влітку?
— Марійко, це ж шанс! — запально промовив він. — Таке раз у житті трапляється!
Говорив він до неї, а дивився на Олену. А та в тарілку втупилась, наче там відповідь на все. Марійка помітила, як під столом Тарасова рука накрила Оленячу. Лише на мить. Олена відсмикнула пальці, наче обпеклася. А Марійка сиділа й дивилася — на чоловіка, що сяє, і на сестру, що ось-ось розпадеться.
Вечеря скінчилася якось ніяково. Олена на головний біль поскаржилась, зібралася йти.
— Я підвезу, — миттєво пропонує Тарас.
— Тобі ж в інший бік, — зауважила Марійка.
— Для сестри не шкода, — відмахнувся він.
У дверях обернувся, в очах — щось тверде:
— Нам треба поговорити, Марійко. Серйозно. Як повернуся.
Залишив її саму, з присмаком недоговореності й тривожною важкістю під ребрами.
Два тижні Марійка жила, наче в димці. Тарас дзвонив щовечора, розповідав про «проєкт», про нове місто, квартиру. Але голос його був далекий, без тепла. Питав, як справи, а відповідей не чув. Марійка до Олен
