Ой, дитиноньки мої, присідайте ближче, розповім вам казку, яку тут, у будинку для літніх, мені шепнула сусідка по кімнаті. Мене, стару, сюди рідні відправили, то тепер лише слухаю чужі історії та вам їх переповідаю. А ця — про Марійку, її чоловіка Тараса та сестру Оксану. Ох, і болюча ж та історія, слухайте.
Якось вони сиділи за вечерею — Марійка, Тарас і Оксана, сестра її. Запікали курча, запах стояв на всю хату, а Тарас піднімає чарку:
— За родину! Щоб множилась!
Та очі його не на Марійку, а на Оксану. А та серветку м’є, ледве посміхається, ніби щось її гризе. Марійка ж усе бачила — як Тарас Оксані плащ подає, як із її жартів регоче, як вони замовкають, коли вона в хату входить. Та мовчала, бо звикла — не помічати.
— За родину, — відповіла Марійка, ковтнувши узвару.
Оксана очі підвела, а в них така журба, що аж мороз по шкірі.
— Оксанко, ти гаразд? — питає.
— Та втомилась, справи багато, — відмахнулась та.
А Марійка знала, що в сестри зараз спокій на роботі, та промовчала. Мовчанка — її захисна стіна була.
Тарас раптом закашляв:
— До речі, про справи. Мені проєкт у іншому краї схвалили. За місяць їду, на півроку, а може, й довше.
Марійка аж похолола.
— На півроку? — перепитала. — А відпустка влітку?
— Марійко, це ж нагода! — гаряче він. — Раз у житті таке трапляється!
Говорив він їй, а дивився на Оксану. А та в миску втупилась, ніби там відповідь на все. Марійка ж помітила, як під столом Тарасова рука Оксанину накрила. Лише на мить. Оксана відсмикнула руку, наче попеклась. А Марійка сиділа й дивилась — на чоловіка, що сяє, і на сестру, що ось-ось розсиплеться.
Вечеря скінчилась якось зіжмакано. Оксана на головний біль поскаржилась, зібралась додому.
— Я підвезу, — одразу Тарас.
— Тобі ж в інший бік, — зауважила Марійка.
— Для сестри не шкода, — відмахнувся він.
У дверях обернувся, в очах — рішучість:
— Нам треба поговорити, Марійко. Серйозно. Як повернуся.
Залишив її саму, з запахом недогризеної вечері й тривогою під ребром.
Два тижні Марійка жила, як у мороку. Тарас дзвонив щоночі, розповідав про «проєкт», про нове місто, помешкання. Та голос його був чужий, дерев’яний. Питав, як справи, та відповідей не чув. Марійка до Оксани тягнулась:
— Може, в кіно чи по крамницях?
Та та вислизала:
— Я втомилась, Марійко, давай іншим разом.
Оксана й виглядала змарнілою — зів’яла, синяки під очима. Марійка помічала, як сестра руку на живіт клала, ніби щось приховувала.
Підозра ро
