Багато залежить від долі
Часто самі люди роблять своє життя важким, нестерпним, але з часом усвідомлюють: треба пробачити, зрозуміти та полюбити. Тоді все налагоджується, і життя стає легшим. У Олени не було ні братів, ні сестер. Єдина дитина в родині, і часом їй бракувало спілкування.
Але коли Олена вийшла заміж за Андрія і дізналася, що в них буде двійня, вона не знала, куди подітися від щастя.
— Мої діти не будуть почуватися самотніми, їм удвох буде весело, — ця думка постійно крутилася у неї в голові й гріла серце.
Незабаром подружжя дізналося, що у них будуть доньки, хоча Андрій мріяв про сина. Але вже скоро він забув про свої мрії. Соломія та Мар’янка забрали все його серце без остачі. Обидві доньки були гарненькі й не відрізнялися одна від одної. Андрій дивувався, як Олена розрізняє їх за ледь помітними ознаками, яких він не бачив. Для нього це було справжнім випробуванням:
— Олено, я не можу зрозуміти, кого щойно погодував, а хто з донечок голодна, — а дружина, сміючись, підсаджувала до нього ту, яку він ще не нагодував.
— Ну як ти їх розрізняєш? Це просто неможливо! Я постійно плутаюся, хто Соломія, а хто Мар’янка.
Але незмінною залишалася лише любов до доньок — Андрій дуже їх кохав. Дівчатка підростали, Олена, яка цілий день проводила з ними, втомлювалася й не могла дочекатися вечора, коли чоловік повернеться з роботи та трохи її розвантажить. Вона мріяла про відпочинок, передышку, бо була зовсім вибита з сил.
— Все мені набридло, — одного разу вона вилила душу чоловікові. — Не можу від них ні на хвилину відвернутися, лізуть, куди не треба, тільки й дивись за ними. Хоча б ти відпустку взяв, чи що…
— Оленко, ти ж знаєш, мені зараз ніхто відпустки не дасть, і роботи багато. До того ж я один заробляю на всю родину. Хто ж подбає про наш добробут? Я розумію, що тобі важко, але допомагаю, як можу.
Андрій справді після роботи забирав доньок і йшов з ними гуляти, щоб дружина трохи відпочила, а якщо погода була погана, грав з ними у кімнаті.
Одного разу він прийшов додому, відчинив двері й одразу почув голосний плач донечок. Увірвався у кімнату — а дружина спала на дивані. Він розбудив її й зрозумів, що вона п’яна.
Швидко заспокоїв дівчаток, нагодував їх, вирішивши, що з дружиною поговорить пізніше. Коли поклав Соломію й Мар’янку спати, настав час серйозної розмови.
— Олено, я не розумію, навіщо ти напилася? Діти плакали, а ти навіть не чула.
— Не розумієш? А тому, що я теж людина, і мені потрібно розслабитися та відпочити. Подивився б я на тебе, як би ти крутився від плити до дітей і назад. Я трохи випила, звідки ж я знала, що так втомилася й відразу відключуся?
— Я тобі вірю, Олено, але це не вихід. Вино до добра не доведе. До того ж діти потребують догляду, раптом щось трапиться…
Чоловік вірив дружині — вона справді виснажувалася, і йому треба було допомагати їй більше. Він сподівався, що таке більше не повториться, але помилявся. Все частіше він заставав дружину п’яною, а дітей — заплаканими. Олена вимагала відпочинку.
— У мене дві доньки, ти розумієш, як я кручуся? Втомлююся, тому й розслабляюся. Тобі що? Пішов на роботу, і тебе цілий день нема. А я видихаюся.
Ніякі розмови не допомагали. Олена пила все більше. Андрій не міг нічого вдіяти. Коли донькам виповнилося по чотири роки, він подав на розлучення, сподіваючись, що дітей залишать з ним, а не з матір’ю, яка спивається.
Але суддя вирішила інакше: одну доньку залишили матері, іншу — батькові. Для нього це було трагедією — дівчатка плакали, розлучаючись. Вибору не було. Андрію з Мар’янкою довелося переїхати до батьків у інше місто. З Оленою залишилася Соломія.
Мати налаштовувала доньку проти батька:
— Скажи дядьку своєму, це він розлучив тебе з сестрою, — говорила вона плачучій Соломії.
У рідному місті Андрій влаштувався на роботу, жив з донькою у батьків, і вони допомагали. Він спокійно йшов на роботу, знаючи, що донька у надійних руках. Але за Соломію серце боліло — він часто згадував її.
Мар’янка швидко прив’язалася до бабусі й дідуся, вони дуже її любили, а що ще треба дитині? Хоча спочатку вона часто згадувала сестру й розпитувала батька про неї. Але з часом забула. Любов батьків накрила її з головою, нове щасливе життя перекрило спогади.
А життя Соломії було зовсім іншим. Навіть можна сказати — важким. Вона почувалася кинутою й нікому непотрібною. Мати вже не виходила із запію, а її друзі постійно тусувалися в їхній хаті. Деякі з них могли штовхнути або накричати просто так.
Соломія підростала і все частіше тікала з дому
