Останній вагон
Марійка неспішно йшла до супермаркету, спостерігаючи, як метушилися всі навколо, особливо чоловіки — адже завтра жіноче свято. Вона завжди любила цей день: чоловік приносив їй квіти, і вони намагалися відзначити його разом. Але вже кілька років, як Марійка жила сама — її чоловік пішов у вічність.
У свої п’ятдесят вісім вона, знаючи сумний досвід подруг, навіть не намагалася почати життя з кимось новим.
— Усі порядні чоловіки давно при жінках, міцно одружені. А з першим-ліпшим жити — не про мене. Не хочу зайвих клопотів. Ну так, буває нудно, самотньо, але діти й онуки відвідують, — говорила вона подрузі Наталці, сидячи в кав’ярні. — Знаєш, я вже звикла до такого життя без нього, тому й не хочу нічого міняти.
Наталка була заміжньою, і чоловік для неї був, як мур. Тож їй було шкода Марійку — гарна жінка, а так рано овдовіла.
— Ну, може, ще зустрінеш свою людину, — намагалася підтримати подруга.
— Ой, Наталко, про що ти? Де вже тепер знайти добру людину? Навіть говорити не хочу. Давай краще про щось інше. — І вони довго балакали про дітей, онуків і свої жіночі справи.
Марійка справді звикла жити сама й не хотіла змін. Втомлена від галасу, та все ж пішла до магазину. Вечоріло, рання весна, мокрий сніг ліпився до вікон. Вдень заїздив син, привітав із наступаючим святом.
— Мамо, ось тобі квіти, завтра не зможу — збираємося на дачі з друзями… Якщо хочеш, приїжджай.
— Дякую, сину, але я краще вдома. Голова болить, весна ж… — ввічливо відмовилася вона.
Зі своїми думками ввійшла до супермаркету, купила необхідне й стала в чергу до каси, байдуже спостерігаючи за передсвятковою метушнею. Їй було смішно дивитися на чоловіків:
— Заклопотані, наче всі разом згадали, що у них є дорогі й кохані, поспішають купити букети тюльпанів чи мімози. Добре чоловікам — у них лише один такий день на рік. А ми, жінки, завжди в клопотах: що купити, що приготувати, у що вдягнутися…
Увагу Марійки привернув приємний запах парфумів, що йшов від чоловіка попереду. Високий, сивий, вона навіть уявила його обличчя:
— Мабуть, і сам гарний, якщо так пахне, — думала вона, поступово просуваючись у черзі.
Озирнулася — скрізь черги. Та думки поверталися до незнайомця: мабуть, той аромат не давав їй спокою.
— Одягнений зі смаком, — оглядаючи його збоку, подумала вона. — Чийсь чоловік, набрав повну візок продуктів.
Він тримав візок однією рукою, а в іншій — телефон, односкладово відповідаючи:
— Так, купив. Так, і це теж. Так, скоро бу
