— Мам, до тебе знову прийшов той волоцюга! — донька зневажливо скривила обличчя.
— Та який він волоцюга! У нього є кімната. Просто нещасна людина.
З цими словами мати вискочила на сходову клітку і, щиро посміхаючись, почала запрошувати гостя до хати. Він відмовлявся, соромлячись, і попросив у борг трохи грошей. Вона принесла потрібну суму та кілька бутербродів у целофановому пакетику:
— На, візьми, поїж.
Він усміхнувся ртом із вибитими передніми зубами і, пообіцявши повернути гроші через тиждень, вийшов на вулицю, де його чекали такі ж неохайні й занедбані товариші.
— Навіщо ти прихищаєш цього… бродягу! — спитала донька, навмисно наголошуючи на останньому слові, — Завжди даєш йому гроші, які він ніколи не повертає.
— Та чого ж не повертає? Інколи повертає.
— Ой, годі тобі! Раз чи два було. До речі, чому в нього така дивна кличка — «Тримайся»?
— Це його улюблене слово. Усім каже «тримайся!», підбадьорює, якщо в когось життя не складається. А от самому втриматися не вийшло. Він же не старий. Алкоголь нікого не прикрашає. Та ще й нещасливе кохання. Безвідповідне. Він мене кохає, а я його — ні.
— Кооохає?! Тебе?! У вас… щось було? — донька округлила очі й навіть підвелася зі стільця.
Мати трохи вагалася, чи розповідати, але все ж наважилася.
— Ми давно знайомі. Колись у моїй молодості я посварилася з хлопцем. Опинилася без грошей, сама вночі на іншому кінці міста. Мобільних тоді не було, дзвонити було нікому. Жила сама. Іду пішки. А що робити? Машини зупиняються, але або не хочуть везти, або нахабно пропонують розплатитися «натурою». Таксисти, що з них візьмеш? А тут якраз і Славчик проїжджав. Він тоді теж на таксі працював:
— Дівчино! Не підкажете, де тут поруч Пальма-де-Майорка?
Я не зрозуміла, що він жартує, і пояснила, що не знаю. А він сміється:
— Сідай, Красуня, поїдемо разом шукати!
Потім я вже дізналася, що це курорт в Іспанії. Ми мріяли поїхати туди, де бірюзове небо, синє море й смарагдові гори. Та на своє лихо він познайомив мене зі своїм другом. Я його побачила — і пропала! Як же я його кохала! Дурна!
Незабаром ми одружилися, а Славко, як це часто буває, став свідком і другом родини. Мій перший чоловік виявився бабієм. Намучилася я з ним, доки зрозуміла — це не чоловік, а сміття. Завагітніла я через рік. Контрацепція тоді не рекламувалася, і взагалі в СРСР сексу не було. Зате були аборти. Мій «милий» тоді умовив мене на цю гидоту. І звідки в нього така красномовність взялася?
Погодилася я, і даремно. Ох, і натерпілася! На все життя запам’ятала. Тоді аборти робили в лікарні на вулиці Лермонтова. Конвеєр. Там не лише вичищали всередині, а й мозок прочищали, позбавляючи будь-яких залишків романтики у стосунках між чоловіком і жінкою. Робили майже без наркозу. Дадуть маску подихати — а яка від неї користь? Біль пекельний! Доповзла до палати, а там такі ж обдурені, нещасні жінки. Сидимо, сумні. Нудьга. Відчуваю, як ненависть до чоловіків у мені закипає.
І пісня в голові крутиться: «Солодку ягоду зривали ми удвох, а гірку ягоду — я сама». Ось, думаю, сволоти! Ніяких турбот! Але тут нянечка заходить у палату і приносить — не повіриш — відро тюльпанів і торт! Величезний торт, кілограма на два, «Полуниця з вершками». Такі торти робили лише на замовлення у кондитерській біля ресторану «Трембіта». Сиджу вся в квітах, уплетаю торт, знову плачу, але тепер від щастя. — Кохає! Пам’ятає! Рідний мій!
А на коробці всього два слова друкованими літерами: «Тримайся, Наталко!». Мені всі заздрили. Повернулася додому, сяю від щастя, хоча почуваюся жахливо, все болить! Глянула в очі чоловікові — і зрозуміла: це не він, а Славко переживав за мене. Отже, я розлучилася. Але зі Славком у нас теж не склалося. Він добрий, порядний, але відчуття до нього так і не з’явилося. Пустота. Коли він зрозумів, що я його не кохаю і не зможу полюбити, то незабаром зник. Потім я дізналася, що поїхав на північ, заробляти. А я зустріла твого батька. Доля знову подарувала любов. Я ж така щаслива!
Повернувся Славко на початку дев’яностих. Страшний був час. На вулицях безлад. Бандити знущалися над людьми. А тут моя сестра з Чернігова у гості приїхала. Гарна дівчина. Ось її бандити у дворі й схопили. До машини тягнуть. Тоді це було звично. Згвалтують — і викинуть десь за містом, а то й уб’ють. Зрозуміло, ніхто не втрутився. Боялися. А тут Славко сидів у дворі з мужиками, пив вино. Він уже поступово спивався. Ось він один і заступився.
Ну, один із бандитів, здоровенний, як бик
