ЯКІВКА
Де б не з’являлася Яківка, всі обертали на неї голови. Одягалася так, що весь персонал магазину, де ця тридцятирічна рудоволоса жінка працювала касиркою, тихенько «кошмаріли» від сміху. А ще й солодке любила. Перед касою завжди лежав пакетик з цукерками. Її пристрасть до біжутерії та яскравих нарядів явно переважувала здоровый глузд.
Покупці часто застигали, побачивши за касою даму з піднятою догори рудою гривою, прикрашеною бантиками, блискучими шпильками та стрічками. Яківка носила неможливо яскраві кофточки (і де вона їх тільки знаходила!), шарфики, а на кожен палець — по кільцю. Як то кажуть: «Щодня — як свято!»
Але найкраще в ній було те, що вона взагалі не вміла ображатися. Їй могли говорити що завгодно — і про одяг, і про цукерки, — а вона лише легковажно посміхалася, махала рукою, всипаною перснями, і запихала в рот чергову «Равлика».
Працювала Яківка відмінно: швидко, чемно, з усмішкою. Покупець йшов задоволений, зігрітий її широкою посмішкою, побажаннями здоров’я та любові, а наступного разу вже спеціально йшов до її каси — де сяяла у всій своїй красі руда, весела касирка. Жодної скарги, лише подяки.
Керівництво хвалило Яківку за роботу, але перевдягнутися чи зняти блешняки вона відмовлялася. Довелося змиритися з її витівками.
Ніхто не знав, що в душі Яківка ховала страх, а в сумочці — електрошокер. П’ять років тому ввечері на неї напали підлітки, побили, відібрали телефон, гроші та прикраси. Вона пам’ятала, як під дощем ледве доповзла додому, витираючи з обличчя кров і сльози…
Після того випадку Яківка завжди носила шокер. Але нікому не розповіла про страх, що ховався під її веселими нарядами. Вона боялася молодих хлопців і темряви. Але всі вважали її лише дивакуватою пустушкою.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував.
У вихідний Яківка вирішила прогулятися містом, подивитися нові сукні. Що ще робити самотній незалежній жінці? Тішити себе! От і їде вона в автобусі, мріє про покупки…
Її не збили з думки навіть троє молодих хлопців, які зайшли на одній із зупинок. Коли автобус проїжджав безлюдний парк, вони раптом схопилися з місць:
— Сидіти, суки! Гаманці, телефони, прикраси — швидко! Рух — і поріжемо!
Один приставив ножа до шиї водія, двоє інших почали збирати «данину». Налякані пасажири безперечно віддавали свої речі.
Яківка зрозуміла, що трапляється, і її огорнув старий, липкий страх. Вона судорожно вхопилася за сумочку, намагаючись заспокоїтися.
«Знову… Чому я? Господи, допоможи!»
Вона згадала той темний вечір, удари, біль, безсилля…
І раптом — розлютилася.
На себе, на мовчазних пасажирів, що так покірно віддають своє дурним хлопцям.
У складних ситуаціях Яківку завжди рятували цукерки. З’їсть дві — і рішення знаходиться.
І ось зараз вона машинально полізла в сумку за «Равликами», але рука наштовхнулася на шокер.
Те, що сталося далі, навіть її саму здивувало.
Вона схопила шокер, увімкнула його, і коли грабіжник підійшов до неї, різко встромила йому розряд у живіт — прямо в «сонячне сплетіння» під дурнуватим принтом на футболці.
Хлопець заревів, упав і затих. Ніхто нічого не зрозумів. Яківка сховала руку з шокером у сумку, зробила налякане обличчя. Лише сусід, сховавши усмішку, відвів очі, щоб не видать радості.
Другий грабіжник підбіг до свого товариша, нахилився — і отримав розряд у шию.
Водій виявився кмітливим: різко гальмував, а потім разом із пасажирами зв’язав третього злочинця.
Приїхала поліція й не могла повірити, що грабіжників затримала повненька жінка у квітчастій кофточці з купою бантиків у волоссі.
На роботі Яківка нічого не розповіла, лише помітила, що страх, який мучив її роками, нарешті зник. Вперше вона спокійно йшла темною вулицею.
Її нагородили грамотою за затримання злочинців, що стало сюрпризом для усіх у магазині.
Капітан поліції, який вручав нагороду, довго тримав її руку, дивлячись у сині, трохи задумливі очі. І що цікаво — його зовсім не дивували ні кільця, ні яскрава кофта. Він бачив просто ЖІНКУ.
