Сукня з Амстердаму
Олеся відчула щось не так, щойно переступила поріг ресторану. Щось було не на своєму місці занадто пусто для пятничного вечора, світло занадто тьмяне, а офіціант намагався посміхатися надто напружено. Андрій, зазвичай такий спокійний, міцно стискав її долоню.
Ваш столик, показав місце офіціант, і Олеся увійшла до невеликої кімнатки. У напівтемряві мерехтіли сотні свічок, кинувши дивні тіні на білосніжну скатертину. У центрі столу стояв величезний букет темно-червоних троянд її улюблених. Звідкись лунала тиха музика.
Андрію, зітхнула вона, що відбувається?
Замість відповіді Андрій став на одне коліно, його тремтячі пальці розкрили футляр із перснем.
Олесю Шевченко, урочисто промовив він, я довго думав, як зробити цю мить особливою. Та зрозумів неважливо де і як. Важливо чи погоджуєшся ти стати моєю дружиною?
Вона дивилася на його зворушене обличчя, наполегливий блиск у очах і соромязливу посмішку, відчуваючи, як серце наповнює невимовна ніжність.
Так, прошепотіла вона. Звісно, так!
Перстень легко зісхнув на палець. Олеся притулилася до Андрія, вдихаючи знайомий аромат його одеколону, і подумала ось воно, щастя. Просте і ясне, як сонячний день.
Але вже через тиждень їхній спокій розвіявся.
Як це самі? незадоволено запитала Ганна Андріївна, нервово поправляючи волосся. Так не можна! Весілля серйозна справа, потрібен досвід, жіноча мудрість. Я вже знайшла чудовий ресторан
Мамо, лагідно перервав її Андрій, ми вдячні за допомогу, але хочемо все організувати самі.
Самі? Ганна Андріївна схрестила руки. Ви нічого не розумієте! Ось моя племінниця
Олеся мовчки спостерігала, як майбутня свекруха ходить по вітальні. Ганна Андріївна говорила безперервно про традиції, про пристойність, про те, як важливо «не осоромитися перед людьми». При цьому швидко й оцінливо озиралася ніби вирішуючи, що тут треба змінити.
Мамо, спробував втрутитися Андрій, ми вже обрали ресторан. «Біла троянда», чули про нього?
Ганна Андріївна зморщилася, ніби від зубного болю.
«Біла троянда»? Цей новомодний заклад? Ні, ні, тільки «Класика»! Там такі люстри, такі серветки! А директор мій старий знайомий
Мамо, у голосі Андрія зазвучала сталь, ми самі оплатимо весілля. І святкуватимемо там, де захочемо.
Ганна Андріївна не знай
