Біль у спині не спиняє її, коли вона йде відчиняти двері.
Марія-Антонна витерла волі руки і, стогнучи від болю, попрямувала до входу. Дзвінок був несміливим, але вже третім. Вона мила вікно і не одразу вийшла… За дверима стояла дівчина дуже мила, але бліда, з втомленими очима.
Маріє-Антонно, кажуть, ви здаєте кімнату?
Ой, ці сусіди! Завжди когось посилають! Я не здаю, ніколи не здавала.
Але мені казали, що у вас три кімнати.
Ну і що? Хіба я зобовязана? Звикла жити сама.
Добре, вибачте… Мені сказали, що ви віруюча, тому я подумала…
Дівчина, приховуючи сльози, обернулася й повільно пішла сходами вниз. Плечі тремтіли.
Дитинко, вернись! Я ж ще не відмовила! Молоді зараз такі чутливі плачуть через дрібницю. Заходь, поговоримо. Як тебе звуть? Можна на «ти»?
Оленка.
«Оленка»? Хіба ліс тебе кликав, дитятко?
У мене немає батька. Я сирота. І матері теж. Мене знайшли у підїзді добрі люди й відвели до міліції. Мені не було й місяця.
Ну, не ображайся. Ходімо, чаю попємо, поговоримо. Ти голодна?
Ні, я вже булочку купила.
Булочку! Ой, молодь про себе не дбаєте, а в тридцять років вже виразки. Сідай, є гороховий суп, ще теплий. І чай підігріємо. Багато варення чоловік пять років як помер, а я все готую за двох. Поїмо, потім допоможеш вікно домити.
Маріє-Антонно, можна щось інше? Голова крутиться, боюся з вікна впасти я вагітна.
Отак діло! От тобі й на! Загуляла?
Чому відразу таке? Я одружена. З Іваном, із того ж приюту. Але його забрали в армію. Недавно був у відпустці. А коли господиня довідалась, що я в положенні, виселила. Тиждень дала на пошуки. Ми тут неподалік жили… Але ви ж бачите обставини…
Обставини… Що ж із тобою робити? Переставлятиму ліжко в кімнату Павла. Добре, забираєш мою. Грошей не бери, навіть не думай розсерджусь. Іди речі забирай.
Далеко не треба. Усе наше з Іваном у мішку біля підїзду. Тиждень минув, і вже зранку я обійшла кілька будинків із ним.
Так вони стали двома… Оленка вчилася на швачку. Марія-Антонна багато років була інвалідом після важкої залізничної аварії, тому сиділа вдома, вязала серветки, дитячі панчішки й продавала на ринку. Її роботи розкуповували ніжні, немов моріна піна. В домі було достатньо. Частина доходів від городу. У суботу вони працювали на ділянці. У неділю Марія-Антонна йшла до церкви, а Оленка листувалася з Іваном. До храму вона ходила рідко, скаржилася на біль у спині.
Однієї суботи, після збору врожаю, готували землю до зими. Оленка швидко втомлювалася, і Марія-Антонна відправляла її у хатку слухати старі платівки. Тієї суботи, коли майбутня мати лягла відпочити, Марія-Антонна кидала в вогонь сухи у вогні горіли гілки, коли раптом почулося: «Мамо, мамо, біжи сюди!» і Марія-Антонна, забувши про свій біль, кинулась до хати, де Оленка кричала, схопившись за живіт, а потім усе переплуталось швидкісна поїздка до лікарні, молитви, сльози, і лише коли маленьку Марійку поклали їй на руки, вона відчула, що біль зник, наче його ніколи не було.
