“Не з’їм цього!” зневажливо подивилась свекруха на миску борщу.
“Що це таке?” скривилась Ольга Петрівна, ніби перед нею поставили відро сміття.
“Борщ”, усміхнулась невістка Марічка, знімаючи кришку з глиняного горщика. Гарячий, насичений буряковий бульйон заповнив кімнату ароматом. “Завжди приємно готувати з овочів зі свого городу.”
“Не бачу різниці”, знизала плечима свекруха. “Хоча, звичайно, копатися в землі це ж просто каторга!”
“Звісно, сміялась Марічка, але коли це твоє захоплення, то й праця в радість.”
“Ти говориш про *свій* вибір, а не про примус, фукнула Ольга Петрівна, стиснувши губи. І для кого ти все це наварила?”
“Для нас. Не так багато на дві їжі.”
“Я не їстиму цієї каші!” свекруха махнула руками, одразу відступивши. “Що це за незрозуміла суміш?! Вона прикрила рота, відвернувшись із огидою.
Марічка заплющила очі й зітхнула.
Зі своїм чоловіком, Ігорем, сином Ольги Петрівни, вона познайомилась півтора роки тому. Кохання спалахнуло так раптово, що через місяць вони вже побралися без розкошів, зате з економією.
Заощаджені гроші вони вклали у мрію невеличкий будиночок за містом, який облаштовували разом, поступово.
За цей час Марічка бачила свекруху лише чотири рази. Стільки ж скільки й Ігор. Причому тричі сама наполягала, щоб навідатися до неї на свята.
Ольга Петрівна вважала цей шлюб дурістю. Але син був дорослим, і вона могла лише чекати, коли все “саме собою” розвалиться.
Але час минав, і терпінню наставав кінець.
“Що він знайшов у цій *звичайнісінькій* дівчині?” злилась вона сама на себе. “Як вона його так опутала?”
Її син завжди був гарним хлопцем, оточеним значно більш достойними дівчатами.
До того ж, Олька справжня міщанка, і сина виховувала так само. Вона *відчувала* йому вже набридло це сільське життя. Залишалось лише підштовхнути…
А потім знайде собі дружину, з якою у свекрухи складуться *нормальні* стосунки!
Але треба було поспішати аж поки хитра Марічка не затягла його в пастку вагітністю!
Тож вона придумала план: подзвонила невістці й “сама запросилась” у гості адже її не кликали на новосілля.
Марічка нагадала, що запрошувала її двічі, але Ольга Петрівна щоразу знаходила справу. Свекруха махнула рукою й заявила, що хоче побачити сина.
Через два дні вона сиділа в простона вишиваному дивані у світлій кімнаті, не в змозі приховати обурення: її син, як і вона з покійним чоловіком, ненавидів борщ, а тепер підкорявся кухні цієї селянки, і це було немов сон, з якого вона ось-ось прокинеться, та ніяк не могла.
