**Роки самотності: шість років випробування без коханої людини**
Я почуваюся страшенно втомленою. Вже шість років я сама, з того часу, як чоловік мене покинув. Донька рік тому вийшла заміж і поїхала в інше місто.
Мені лише сорок два чудовий вік для жінки. Друга молодість. Я вміла господиня, чудово готую, мої квашені огірки з помідорами називали шедевром. Але кому вони тепер потрібні? На балконі й так стоять ряди порожніх банок.
«Невже я загину одна, така гарна!» жартувала я з подругами. Відповідали: «Та ну! Шукай чоловіка! Самотніх чоловіків повно». Одна порадила звернутися до агенції «Найкращий чоловік». Мені здалося це трохи смішним і навіть соромним йти до агенції. Але з іншого боку вже сорок два, і ця цифра нервувала. Старомодний годинник на стіні дзижчав, відліковуючи хвилини.
Я все ж прийшла до агенції. Привітна жінка в рожевих окулярах запросила:
У нас справді найкращі. Давайте разом подивимося базу, сідайте поруч!
Так, усі вони красені, усміхнулася я. Але як пізнати людину? Як зрозуміти, що він твій?
У нас усе продумано, відповіла вона. Даємо тиждень. Достатньо часу, щоб зрозуміти ваш він чи ні. Чи варто продовжувати, чи шукати іншого.
Що саме даєте?
Чоловіка!
Як це?
Ось так! Тиждень він живе з вами. Послухайте, ми тут не сором’язливі наречені, а говоримо прямо про справу. У нас немає маніяків чи божевільних.
Мені раптом сподобалася ця ідея. Разом із жінкою ми вибрали п’ятьох кандидатів. Я сплатила невелику суму і поспішила додому. Перший мав прийти вже цього вечора.
Я вдягла зелену сукню колір надії. І діамантові сережки, які діставала так рідко.
Дзень! дзвінок у двері.
Я спочатку глянула у вічко. І побачила троянди. Навіть аж скрикнула від радості. Відчинила. Чоловік був елегантний, як на фото.
Ми сіли за стіл, я наготовила всього. Квіти поставила посередині. Я крадькома дивилася на приємного гостя і думала: «Усе! Інші не потрібні. Цей!»
Почали їсти салат. Майбутній чоловік поморщився: «Чого так пересолено?». Я збентежено посміхнулася, подала смажену свинину. Він відкусив: «Жорсткувато». Йому не сподобалося й інше. У клопотах я забула про головне вино, яке так довго вибирала. Налляла: «Ну, за знайомство!». Гість понюхав келих, ковтнув: «Якесь дешеве». Підвівся: «Ну, подивимося, як у тебе тут»
Я взяла букет, простягнула йому: «Я взагалі не люблю троянд. До побачення».
Вночі я трохи поплакала, було боляче. Але попереду ще чотири знайомства.
Другий прийшов наступного вечора. Увійшов упевнено: «Ну, привіт!». Від нього пахло горілкою. Я запитала: «Вже десь відзначив нашу зустріч?» Він усміхнувся: «Ой, годі! Слухай, телевізор є? Там зараз матч починається. Динамо Шахтар. Разом обговоримо все». Я різко відповіла: «Дивись футбол вдома».
Вночі знову плакала наодинці.
Через день прийшов третій. Не красень, стара куртка, неохайні нігті. І чоботи в багнюці. Я вже думала, як його чемно випроводити. Але все ж спочатку вирішила нагодувати. Він їв жадібно, швидко і щиро хвалив мене. Мені навіть стало соромно. Дістала квашені огірки. «Боже мій! скрикнув некрасій. Це найсмачніше, що я коли-небудь їв!»
І тут ударив мамин годинник. Некрасий прислухався: «Що це за звук?». Він пішов у кімнату, вліз на табурет і оглянув годинник: «Зараз швидко полагоджу! У тебе інструменти є?»
Незабаром годинник бив чисто і дзвінко, я була щаслива почути такий ніжний звук. Я подумала, що це знак. Некрасий має стати моїм чоловіком. Він чудовий, умілий, а чоботи й нігті дрібниці, вимиє, приведе в порядок. До того ж він був третім щасливим числом.
Тепер чекала ніч. Так, я підготувалася, побувала в салоні краси, постелила розкішну білизну з великими трояндами (я ж їх насправді любила). Коли я вийшла з ванної мій гість вже спав, навіть не переодягнувшись. Мене це не збентежило. Я з ніжністю подивилася на нього: «Стомився, бідолаха». І обережно лягла під ковдру поруч.
А потім почався жах. Цей майстер почав хропіти. Майстерно, голосно, наполегливо. Я накривалася подушкою, потім його, перевертала нічого. Я не спала всю ніч, страждала.
Вранці гість вийшов у кухню, де сиділа змучена я: «Ну що? Куди ввечері речі привозити?»
Я похитала головою: «Ні, вибач. Ти хороший, але Ні!»
Четвертий, бородатий, здавався мені героєм зі старого фільму про геологів. Я навіть дозволила йому курити прямо на кухні. Бородач затягнувся, промовив: «Оленко, давай одразу домовимося. Я вільна людина. Люблю
