Непрошений гостя: Коли гостинність зустрічає заборону
Моя мати хотіла відвідати нас під час відсутності моєї свекрухи, але та категорично забороняє будь-яких сторонніх у своєму домі.
Я, Оксана Шевченко, 25 років, опинилася в ситуації, яка розриває мені серце. Ми з чоловіком, Богданом, живемо у квартирі його матері, Ганни Коваленко, у невеликому містечку біля Києва. Це не типовий випадок ми тут залишимося щонайменше до кінця моєї декретної відпустки. Три місяці тому я народила нашу доньку, Соломію, і тепер наше життя обертається навколо неї. Але замість родинного тепла я почуваюся вязнем у домі, де свекруха диктує свої правила, а моя власна мати навіть не може нас побачити.
Квартира Ганни простора три кімнати, велика кухня, балкон Тут без проблем можна жити вчетверо. Богдан має свою частку, але ми займаємо лише одну кімнату, щоб нікого не турбувати. Я годую Соломію, ми разом спочиваємо, і всі ніби задоволені. Але життя тут стало щоденною боротьбою. Ганна не любить прибирати, тож усе лягає на мої плечі. Перед пологами я витратила години, щоб вичистити роки пилу, а тепер підтримую порядок, що б там не було з дитиною це необхідність. Праля, прасування, приготування їжі Все це на мені. Ганна ж навіть не заходить у кухню. На щастя, Соломія є тихою дитиною спить або гукає у ліжечку, поки я, як працьовита бджілка, кручуся по домівці.
А свекруха й пальцем не пошевелить. Раніше хоча б мила посуд, а тепер нічого. Залишає брудні тарілки на столі й зникає. Я мовчу, щоб не загострювати, але всередині мене це гризе. Невже так важко сполоснути тарілку після борщу? Дрібниця, але яка виснажлива. Я прибираю, готую, а вона дивиться телевізор або базікає по телефону. Я роблю все заради миру, але кожен день забирає у мене сили.
Нещодавно Ганна оголосила, що восени поїде до родини у Львів. Її небога виходить заміж, і вона хоче побачитися із сестрами та племінниками. Я була у захваті: нарешті ми з Богданом і Соломією будемо самі, як справжня сім’я! Того ж дня моя мати, Марія, подзвонила мені. Вона живе далеко, біля Одеси, і ще не бачила своєї онуки. Я сумувала за нею, і вона хотіла приїхати. Я була у сьомому небі нарешті вона зможе обійняти Соломію, а я почуватимуся трохи як вдома. Подвійна радість, і я з нетерпінням чекала вечора, щоб поділитися новиною.
Але моя радість швидко розвіялася. Коли я згадала про візит мами, Ганна змінилася в обличчі. «Я не дозволю чужим у моїй оселі під моєю відсутність!» заявила вона. Чужим? Вона говорила про мою матір, бабусю Соломії! Я була в шоці. Як можна так ставитися до моєї матері? Так, вони не близькі, але вони бачилися на нашому весіллі. Тоді ми жили в оренді, і мама ночувала в нас, бо Ганна прийняла далеких родичів. Це було три роки тому, але хіє це підстава вважати її незнайомкою?
Ганна закрутилася. Вона звинуватила мене в змові з мамою, ніби ми очікували її відїзду, щоб «заволодіти» її квартирою. Вона вже купила квитки, але тепер підозрює, що візит мами не випадковий. «Твоя мати два роки не давала про себе знати, а тепер раптом зявляється? Дуже зручно!» кричала вона. Я намагалася зрозуміло пояснити, що мама просто хоче побачити онуку, але Ганна була непохитно. Вона погрожувала скасувати поїздку, щоб «стерегти» своє майно. Ніби це замок, наповнений золотом, а не звичайна трикімнатна квартира зі старенькою шпалерами!
Я розповіла все мамі, не в силах тримати це в собі. Вона засмутилася, але запропонувала перенести візит на літо, щоб успокоїти ситуацію. А Ганна справді скасувала квитки. Тепер вона ходить по квартирі, наче вартівник, стежить за кожним моїм рухом, немов я злодійка. Я почуваюся приниженою. Моя мати, яка мріяла тримати Соломію на руках, мусить відмовитися через кап
