Вона готувала обід, але друзі її доньки все зїли!
Я стояла біля плити, готуючи їжу для родини, коли раптом усі страви зникли їх зїли друзі моєї доньки.
Моя донька, Соломія, душа компанії. Її щирість і сміх приваблюють людей, як мед бджіл. У нашому домі в Чернівцях завжди повно гостей: школярі, сусіди, навіть діти, яких я ніколи раніше не бачила. Я радий, що вона така товариська, але останнім часом все виходить з-під контролю, і я на межі.
Все почалося, коли Соломія почала запрошувати друзів до нас. Була зима, і я не заперечувала хай грають у теплі. Спочатку вона годувала їх чаєм з печивом, ставила музику, вигадувала ігри. Мене навіть зворушувала її гостинність. Але тепер вона приводить незнайомців, а їхня поведінка мене шокує.
Минулого тижня, повернувшись з роботи, я побачила двох підлітків на кухні. Вони їли капусняк, який я приготувала на два дні, прямо з каструлі! Не залишилося ні ложки! Брудні тарілки вони накидали в мийку й пішли, навіть не попрощавшись. Я була в лютості. На вечерю не залишилося нічого, а я була надто втомлена, щоб готувати знову.
Я намагалася пояснити Соломії, що не можна запрошувати незнайомих і годувати їх нашою їжею. Печиво, цукерки це ще нічого. Але те, що в холодильнику, для родини. Соломія почервоніла від злості, назвала мене жадібною, а потім із грюком зачинила двері у свою кімнату так, що аж вікна дзеленькнули. Вона замкнулася й відмовлялася говорити. Я почувалася винною, але що я могла зробити?
Я спекла картоплю, підсмажила котлети, покликала всіх до столу. Соломія відмовилася їсти, наче я її ворог. Наступного дня, перед роботою, я попередила: «Їжі вистачить на два дні. Я повертаюся пізно, не розраховуй, що я щось приготую.» Але, прийшовши о пів на дванадцяту, я побачила, як мій чоловік, Богдан, смажить картоплю в порожній кухні. Друзі Соломії знову все зїли. Вона знову замкнулася, не бажаючи нічого пояснювати.
Я в розпачі. Як їй пояснити? Вона не слухає, кидає мені дурні звинувачення: «Ти егоїстка! Ти ненавидиш моїх друзів!» Це підлітковий вік? Ми з Богданом щось зробили не так? Я не знаю, як поводитися далі. Моє серце розривається: я хочу, щоб моя донька була щасливою, але я не можу терпіти цей безлад.
Я не жадібна, але наш бюджет і так напружений. Ми з Богданом працюємо до виснаження, щоб прогодувати сімю. Я тру
