Вже вісім років я здавала квартиру парі хлопець і дівчина, обидва з інших міст. Хлопець працював у автосервісі, дівчина була продавцем-консультантом. Гроші за оренду покривали комунальні послуги за мою квартиру, за ту, що здавала, і ще залишалося на пальне. З жильцями були нормальні ділові стосунки, за всі роки не було жодних скарг. Але минулого року мені подзвонила дівчина й ридала в трубку. Розповіла, що в неї виявили пухлину в грудях, з великими труднощами вона потрапила до лікаря, довго чекала аналізів, і виявилося рак, третя стадія. Хлопець, дізнавшись, кинув її. Допомагати було нікому: друзі є, але не найближчі, та й не заможні. За квартиру платити їй нічим основним годувальником був хлопець, а сама вона не потягне. Просила дати їй два тижні, щоб зїхати. Вирішила повертатися в село до рідних, там є лікарня. Операцію зробить у місті, а далі лікуватиметься вдома.
Я ж розуміла, що їй потрібне лікування, треба залишатися у місті, де кращі лікарі, інакше вона не виживе. Дозволила їй жити в квартирі безкоштовно на час лікування. Якщо зможе платити за комунальні добре, якщо ні що ж, якось перебюся. Вона була дуже вдячна, плакала. З села до неї приїхала мати, щоб допомагати доглядати після операції. Усе пройшло добре: вона перенесла і операцію, і хімію, настала ремісія.
Доки вони жили в квартирі, справді платили за комунальні не завжди повністю, але щось давали. Казали, що не можуть зовсім нічого не платити.
Найгірше це слова тих, хто знав про цю ситуацію. Мене називали дурною, що просто так втратила гроші, коли могла здати квартиру іншим. Так говорили колеги, деякі друзі, навіть мати! Невже люди настільки огрузли, що не можуть поставити себе на місце людини, якій доля вдарила під дих? Хлопець до неї так і не повернувся, ще й наговорив гидот: мовляв, у неї залишиться одна грудь, і вона тепер уродина. Дівчина гарна, але почути таке справжній жах.
Зараз у неї все добре: вона здорова, продовжує спостерігатися у лікарів, прогнози добрі. Вона працювала, далі орендувала в мене квартиру, а потім зустріла нового хлопця і влітку виходить за нього заміж! Я безмежно щаслива за неї. Ми з нею зблизилися за цей час, і я запрошена на її весілля як почесний гість. До осені вони планують оформити іпотеку та переїхати.
Я не збідніла за той час, коли не отримувала звичайної суми за оренду, хоча фінансово було важкувато, не заперечу. Але я рада, що доклала зусиль, щоб допомогти людині зберегти життя і здоровя це важливіше за гроші.
