“Не заводи! Твій чоловік підпилив гальма!” крикнула покоївка мільйонерці. “Не забудь написати, з якої країни ти нас дивишся.”
Наталя, жінка з елегантною поставкою та рішучим поглядом, вийшла з маєтку, нахмурившись після гарячої суперечки з чоловіком Ярославом. Він, успішний бізнесмен із холодним розрахунком, тижнями поводився відсторонено, але сьогодні їхні слова перетнули невидиму межу. Наталя, стомлена прихованими образами та зневагою, яку він виявляв не лише до неї, а й до прислуги, вирішила поїхати до Києва, нікому нічого не кажучи.
Але вона не підозрювала, що хтось у цьому будинку почув щось жахливе. Марія, покоївка, працювала в родині понад 15 років. Вона була з тих людей, що багато знають, але мовчать, бо у багатих будинках стіни мають вуха, а наслідки бувають жорстокими. Проте того ранку, прибираючи бібліотеку, вона почула, як Ярослав розмовляв по телефону льодяним тоном. Слова “аварія” та “підпилити гальма” змусили її завмерти.
Вона не вірила своїм вухам, поки не почула чітко: “Сьогодні буде її остання поїздка.” Із каламутним серцем Марія метушилась між страхом і невідкладністю. Вона знала: якщо звинуватить його без доказів, може втратити не лише роботу, а й життя. Ярослав мав звязки, владу та звичку позбавлятись проблем дуже зручним способом. Але коли побачила, як Наталя бере ключі від авто й прямує до воріт, зрозуміла мовчати не може.
Вона кинулась за нею, кричучи її імя, але шум двигуна та музика в авто заглушили її слова. Наталя обернулась, побачивши Марію, яка бігла з переляканим обличчям. Гупнула гальма й відчинила вікно. “Що з тобою? Ти збожеволіла?” сказала вона з дражливим докором. Марія, ледве дихаючи, прошепотіла: “Не їхай. Я знаю його план. Твій чоловік підпилив гальма.”
Тиша, що запанувала, була важчою за будь-які слова. Очі Наталі розширились, намагаючись осмислити почуте. Вона глянула на маєток. На балконі Ярослав спостерігав за сценою з ледь помітною посмішкою, яка не пасувала до ситуації. “Маріє, якщо це жарт, то не смішно,” відповіла Наталя, намагаючись зберегти холоднокровність, хоча голос тремтів. Марія заперечливо похитала головою й додала: “Я все чула. Він хоче, щоб ти загинула, не доїхавши до міста. Каже, що тоді все дістанеться йому.”
Ці слова змусили кров Наталі застигнути. Вона не була наївною. Бачила амбіції чоловіка та його вміння маніпулювати будь-ким, хто ставав на заваді. Але ніколи не думала, що він дійде до такого. Якщо історія тобі подобається, не забудь поставити лайк, підписатись і написати, що думаєш.
Марія спробувала відчинити двері авто, щоб Наталя не рушила, але та, все ще не вірячи, оглянула панель, наче шукала докази. Вартовий, що спостерігав за подіями з брами, оберемо наблизився, але Ярослав з балкона підняв руку, даючи знак не втручатись. Ця безмовна змова змусила Марію здригнутися. Наталя ж опинилась між двома реальностями: повірити вірності покоївки чи вважати, що це вигадка, щоб створити проблеми.
Марія вирішила сказати більше. “Наталю, він не сам. На дорозі чекають люди, які впевняться, що навіть якщо виживеш, до міста не доїдеш.” Наталя стиснула кермо, нігті впились у долоні. Вона глянула на виїзд, наче той був пасткою. Її дихання прискорилось, і вперше за роки вона відчула справжній страх за життя.
Десь у далечині заревів інший двигун. Марія відступила, але її очі благали Наталю не їхати. Наталя знову подивилась на Ярослава тепер він не посміхався, а холодно спостерігав, немов попереджаючи. У ту мить вона зрозуміла: щось жахливе ось-ось станеться, і неправильний вибір може коштувати всього.
Почувши, як незнайоме авто зупиняється позаду, Наталя відчула, як прискорюється пульс. З машини вийшов чоловік у темній куртці, що приховувала обличчя. “Усе гаразд?” запитав він сухим тоном, що звучав як наказ. Марія кинулась вперед, закриваючи двері авто, але незнайомець кинув на неї погляд, що змусив відступити.
Наталя, роздира
