“Не заводи авто! Чоловік підпилив гальма!” вигукнула покоївка.
Марія, елегантна жінка з холодним поглядом, вийшла з маєтку, стиснувши губи після палкої суперечки з чоловіком, Богданом. Він, успішний бізнесмен з хистом до холодних розрахунків, тижнями уникав її, але сьогодні слова перетнули невидиму межу. Вона, стомлена прихованими образами та зневагою, яку він виявляв не лише до неї, а й до прислуги, вирішила поїхати до Києва без попередження.
Але вона не підозрювала, що хтось у цьому будинку почув щось жахливе. Оксана, покоївка, працювала на родину понад 15 років. Вона була з тих, хто багато знає, але мовчить, бо у багатих будинках стіни мають вуха, а наслідки бувають жорстокі. Але того ранку, прибираючи бібліотеку, вона почула, як Богдан говорив по телефону ледяним тоном. Слова “аварія” та “підпилити гальма” змусили її завмерти.
Вона не хотіла вірити своїм вухам, але потім чітко почула: “Сьогодні буде її остання поїздка.” Серце билося так, ніби хотіло вирватися з грудей. Вона метушилася між страхом і відчаєм. Якщо вона звинуватить його без доказів, втратить не лише роботу, а й життя. Богдан мав зв’язки, владу та звичку позбавлятися від проблем дуже зручним чином. Але коли вона побачила, як Марія бере ключі від авто і йде до воріт, зрозуміла мовчати не можна.
Вона кинулася за нею, кричучи її імя, але шум двигуна і музика заглушили її слова. Марія різко зупинилася, побачивши Оксану, яка бігла, немов переслідувана нечистою силою. Вона опустила вікно. “Що з тобою? Збожеволіла?” голос Марії звучав роздратовано. Оксана, ледве переводячи подих, прошепотіла: “Не їдь… Він наказав підпилити гальма.”
Тиша, що впала між ними, була важчою за будь-які слова.
Очі Марії розширилися. Вона глянула на маєток. На балконі стояв Богдан і спостерігав за сценою з ледь помітною усмішкою, яка не пасувала до ситуації. “Оксано, якщо це жарт, то він не смішний,” голос Марії затремтів. Оксана заперечливо похитала головою. “Я чула все… Він хоче, щоб ти не доїхала до міста. Каже, тоді все дістанеться йому.”
Кров у жилах Марії застигла.
Вона не була наївною. Бачила амбіції чоловіка, його хитрість. Але не могла уявити, що він дійде до такого. Оксана спробувала відкрити двері авто, але Марія, ще не вірячи, дивилася на панель, наче там можна було побачити сліди злочину.
Охоронець біля воріт, що спостерігав за всім, почав підходити, але Богдан з балкона дав знак не втручатися. Ця мовчазна змова змусила Оксану здригнутися. Марія опинилася між двома правдами: довіритися служниці, яка була з нею роками, чи подумати, що це просто вигадка?
“Це не все, Маріє,” шепнула Оксана. “У нього є спільники. Вони чекатимуть на дорозі… Навіть якщо виживеш, вони не дадуть тобі дістатися міста.”
Марія стиснула кермо, нігті впилися в долоні. Вона глянула на ворота тепер вони нагадували пастку.
Раптом іздалеку донісся звук іншого авто. Оксана відступила, але її очі благали: “Не їдь.”
Марія знову подивилася на Богдана. Тепер він не посміхався. Його погляд був холодним, наче лід.
В ту ж мить з авто, що зупинилося позаду, вийшов чоловік у темній куртці, яка закривала обличчя.
“Усе гаразд?” його голос звучав як наказ.
Оксана заступила дорогу, але він кинув на неї погляд, від якого кров стигла.
Богдан спу
