Терпи, доню! Ти тепер у чужій родині, мусиш підлаштовуватись під їхні звичаї. Вийшла заміж не в гості прийшла. Які звичаї, мамо? Та вони всі тут божевільні! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це ж очевидно! А хіба ти чула, щоб свекрухи були лагідними?
Гуляє! Гуляє! Ось зачастила! Ганна Іванівна стояла посеред хати, обличчя палало від люті, очі блищали, ніби скажені. Коли чоловік гуляє, то жінка сама винувата. Мені ще й пояснювати тобі це?
Свекруха була в лютості. Кричала на невістку Олену, мов збожеволіла. А все через те, що та наважилась засумніватись у вірності її сина, Олега.
Олена, тонка, бліда дівчина з великими, наляканими очима, притулилась до стіни, намагаючись заспокоїти розгнівану жінку.
Ганно Іванівно, але ж це жахливо. Він має дружину, дитину пробубоніла Олена, але свекруха відмахнулась, ніби одганяючи комаху.
Це ти дружина? Чи твоя дитина, яка навіть до нас не йде? зневажливо фукнула жінка. І це ще й твоє виховання!
Яке виховання, Ганно Іванівно? Микиті лише рік, він ще зовсім малий, тихо заперечила Олена.
Малий? Свекруха скривила губи. У Ковальових онук і молодший, а на руки йде, не репетує, як твій вона махнула рукою у бік кімнатки.
Він ваш онук, прошепотіла Олена, голос її здригався. Діти відчувають зло. Може, тому він до вас і не йде.
Це ми злі? Оце так нахабство! розлютилась жінка. А в кого ти живеш, як пані? Чиїм хлібом годуєшся? Невдячна!
Олена вже не мала сили сперечатись. Вона вже сто разів казала Олегові, що хоче жити окремо, але він, мамин синок, не бачив у цьому сенсу.
Йому було добре в батьків як у Бога за пазухою. Ходив на роботу, а всі клопоти лежали на стареньких прання, прибирання, їжа. Не життя, а мед!
А з Олени вимагали по максимуму. Спочатку вона намагалась подружитись зі свекрухою допомагала по дому, слухала її нескінченні нарікання. Але згодом зрозуміла марно.
Якою б доброю не була Олена, свекруха ненавиділа її й не ховала цього.
Привів у дім цю дурну, ніби гарних дівчат не було, розповідала Ганна Іванівна сусідці, поки Олена збирала розкидані іграшки й чула кожне слово.
Аж до сусіднього села їхав! Було б заради чого! Наші дівчата й кращі, й розумніші.
Та не кажи! підхопила баба Параска, місцева пліткарка. Хіба вона щось вміє? Руки, як граблі!
Ти ж знаєш нічого довірити їй не можна. Або зламає, або загубить. І дитина в неї якась не така.
У Ковальових онук золото! А цей постійно кричить, як ненормальний. Бачу, гени не ті.
Коли терпіти ставало неможливо, Олена дзвонила матері в сусіднє село, ридала в трубку, а та відповідала:
Терпи, доню! Ти тепер у їхній родині, мусиш підлаштовуватись. Вийшла заміж не в гостях.
Та вони ж божевільні, мамо! Особливо вона! Вона мене ненавидить!
А хто казав, що свекрухи бувають добрі? Ми всі через це пройшли. Головне не показуй, що тобі важко.
Розуміючи, що від матері допомоги не буде, Олена погрожувала розповісти батькові.
Піклуйся про батька! злякалась мати. Ти ж знаєш, у нього умовний термін! Відправить його назад за ґрати!
Олена знала батько, суворий чоловік, не стерпить, якщо дізнається про знущання над нею. Він отримав свій термін після того, як вдарив чоловіка, що образив її в крамниці.
Гаразд, не скажу, зітхнула вона. Але якщо вони не заспокоїться Я не знаю, що зроблю.
Все налагодиться, бурмотіла мати, але Олена вже не вірила.
Стосунки зі свекрухою гіршали. Навіть її чоловік, старий Степан, не витримав:
Чого ти на дівчину постійно кричиш? Втече ж! І буде права!
Втече? зашипіла Ганна Іванівна. По судах потягну, щоб повернула кожну копійку! І дитину заберу!
Олена зрозуміла це брехня, але їй було страшно. Вона все ще любила Олега.
Чутки про його зраду виявились плітками. Але одного дня свекруха, розпатлана від злості, знову накинулась на неї за пляму на новому дивані.
ЗІПСУВАЛА! верещала вона. Руки б тобі перебити!
Я все вичищу, пробубоніла Олена, але пляма не піддавалась.
Ти ніколи нічого свого не мала!
А ви мали? не витримала Олена. Все життя на чоловікові сидите!
Свекруха заревіла, але раптом затихла. У дверях стояв батько Олени, Іван. У руці сокира.
Ганна Іванівна зблідла.
О, Іване Я Оленку виховую
Чув я, як ти її виховуєш, пролунав низький голос. Він увійшов, не знявши чобіт.
Сокира блиснула. С
